актуальність насамперед

 

 

Times of Ukraine

 

 

actuality first

 

 

 

 

 

 

 

The Open

Social Tribune

 

 

Times of Ukraine - TimesOfU.com

 

 

Відкрита

Громадська

Трибуна

Головна - Home

 

 

 

 

 

 

Advertise with us | Contact us

 

 

 

 

 

Реклама у нас | Пишіть нам

 

 

 

 

 

Навколо Світу - Вокруг Света - Travel

 

 

 

 

 

 

Україна - Украина - Ukraine

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Новий український правопис

Підготувала робоча група Української національної комісії з питань правопису

Зміст

І. ПРАВОПИС БУКВЕНИХ, МОРФЕМНИХ ТА ІНШИХ СКЛАДНИКІВ

ОСНОВИ СЛОВА ................................................................................................. 6

БУКВЕНІ ПОЗНАЧЕННЯ ДЕЯКИХ ГОЛОСНИХ ЗВУКІВ ..................................... 6

БУКВЕНІ ПОЗНАЧЕННЯ ДЕЯКИХ ПРИГОЛОСНИХ ЗВУКІВ ............................. 7

Чергування голосних ...........................................................................................................9

Чергування голосних у дієслівних коренях .....................................................................13

Чергування приголосних ...................................................................................................14

Зміни приголосних перед наступним приголосним під час словотворення ................15

Зміни приголосних перед наступним голосним при словотворенні .............................16

Чергування прийменників (префіксів) У та В .................................................................17

Чергування сполучників (часток) І, Й та І, Й на початку слів .......................................19

Чергування прийменника З та його варіантів ІЗ, ЗІ (ЗО) ...............................................19

 

УЖИВАННЯ М’ЯКОГО ЗНАКА (Ь) ......................................................................... 20

Спрощення у групах приголосних ...................................................................................22

Подвоєння приголосних ....................................................................................................23

 

ПРАВОПИС ПРЕФІКСІВ ........................................................................................... 25

ПРАВОПИС СУФІКСІВ ............................................................................................. 26

Іменникові суфікси ............................................................................................................26

Прикметникові та дієприкметникові суфікси .................................................................28

Дієслівні суфікси ................................................................................................................30

 

ПРАВОПИС СЛІВ РАЗОМ, ІЗ ДЕФІСОМ, ОКРЕМО ............................................. 31

Загальні правила правопису складних слів .....................................................................31

Складні іменники ...............................................................................................................35

Прикладка ...........................................................................................................................37

Складні числівники ............................................................................................................38

Складні займенники ...........................................................................................................38

Складні прикметники ........................................................................................................39

Прислівники ........................................................................................................................42

Прийменники ......................................................................................................................46

Сполучники .........................................................................................................................46

Частки ..................................................................................................................................47

 

ВЖИВАННЯ ВЕЛИКОЇ БУКВИ (ЛІТЕРИ) .............................................................. 50

Велика буква на початку речення .....................................................................................50

Велика буква у звертаннях і в ремарках ..........................................................................51

Велика та мала букви в рубриках .....................................................................................52

Велика буква після двокрапки, на початку прямої мови тощо ......................................52

Власні імена людей, міфологічних осіб, клички тварин ................................................53

Географічні та адміністративно-територіальні назви.....................................................56

Астрономічні назви ............................................................................................................59

Назви історичних подій. епох, календарних періодів і свят, суспільних заходів ........59

 

2

 

 

Назви, пов’язані з релігією ................................................................................................60

Назви органів влади, установ, організацій, товариств, партій, об’єднань, підприємств,

фірм, агентств .....................................................................................................................61

Назви документів, пам’яток історії та культури, творів літератури та мистецтва,

друкованих органів тощо ..................................................................................................63

Назви посад, звань, титулів ...............................................................................................64

Назви орденів, медалей, відзнак, премій .........................................................................65

Назви товарних знаків, марок виробів .............................................................................65

Назви порід тварин, видів і сортів рослин .......................................................................66

Велика буква в особливому стилістичному вживанні ....................................................67

Велика буква в складноскорочених назвах .....................................................................67

Графічні скорочення ..........................................................................................................68

Орфографічні правила переносу.......................................................................................71

Технічні правила переносу ................................................................................................72

Знак наголосу ( ́ ) ...............................................................................................................73

 

ІІ. ПРАВОПИС ЗАКІНЧЕНЬ ВІДМІНЮВАНИХ СЛІВ ............................ 73

ІМЕННИК ..................................................................................................................... 73

Поділ на відміни .................................................................................................................73

Поділ на групи ....................................................................................................................74

 

ЗРАЗКИ ВІДМІНЮВАННЯ ІМЕННИКІВ ................................................................ 76

УВАГИ ДО ПРАВОПИСУ ВІДМІНКОВИХ ФОРМ ............................................... 82

І відміна ...............................................................................................................................82

ІІ відміна..............................................................................................................................86

 

ЗРАЗКИ ВІДМІНЮВАННЯ ІМЕННИКІВ ................................................................ 99

ПРИКМЕТНИК .......................................................................................................... 104

Зразки відмінювання прикметників ...............................................................................106

Ступенювання прикметників ..........................................................................................108

 

ЧИСЛІВНИК .............................................................................................................. 108

КІЛЬКІСНІ ЧИСЛІВНИКИ .............................................................................................108

ПОРЯДКОВІ ЧИСЛІВНИКИ ..........................................................................................110

 

ЗАЙМЕННИК ............................................................................................................. 111

Особові займенники .........................................................................................................111

Зворотний займенник.......................................................................................................112

Присвійні займенники .....................................................................................................112

Вказівні займенники ........................................................................................................113

Питальні займенники .......................................................................................................113

Означальні займенники ...................................................................................................114

Відмінювання неозначених і заперечних займенників ................................................115

 

ДІЄСЛОВО ................................................................................................................. 115

Дійсний спосіб ..................................................................................................................115

Наказовий спосіб ..............................................................................................................122

Умовний спосіб ................................................................................................................123

Неозначена форма дієслова (інфінітив) .........................................................................123

Дієприкметник ..................................................................................................................124

 

3

 

 

Дієприслівник ...................................................................................................................125

 

ІІІ. ПРАВОПИС СЛІВ ІНШОМОВНОГО ПОХОДЖЕННЯ ................... 126

ПРИГОЛОСНІ ЗВУКИ І БУКВИ НА ЇХ ПОЗНАЧЕННЯ ..................................... 126

Звук [l] ...............................................................................................................................126

Звуки [g], [h] .....................................................................................................................126

Буквосполучення th у словах грецького походження ..................................................127

Букви w, th у словах англійського походження ............................................................127

Буквосполучення ll та ill у словах французького походження ....................................127

Звук [j] ...............................................................................................................................128

Кінцеві буквосполучення - dr, - tr ...................................................................................128

Неподвоєні й подвоєні букви на позначення приголосних .........................................128

 

ГОЛОСНІ ЗВУКИ І БУКВИ НА ЇХ ПОЗНАЧЕННЯ ............................................. 129

Голосні [e], [u] ..................................................................................................................131

Буквосполучення au, ou ...................................................................................................132

Букви та буквосполучення ö, ø, eu, ое ............................................................................132

Дифтонги [au], [ei], [ou] у словах англійського походження .......................................132

Звук [æ] у словах англійського походження .................................................................132

Звук [ə:] у словах англійського походження .................................................................133

Буквосполучення ei, eu у словах німецького походження. Буквосполучення ij та

буква y в словах нідерландського походження .............................................................133

Подвоєння букв на позначення голосних ......................................................................133

Апостроф ...........................................................................................................................133

Використання м’якого знака (ь) .....................................................................................134

 

ВІДМІНЮВАННЯ СЛІВ ІНШОМОВНОГО ПОХОДЖЕННЯ............................. 134

Невідмінювані іменники іншомовного походження ....................................................134

Особливості відмінювання власних назв іншомовного походження .........................135

 

IV. ПРАВОПИС ВЛАСНИХ НАЗВ................................................................ 136

УКРАЇНСЬКІ ПРІЗВИЩА ........................................................................................ 136

Відмінювання прізвищ ....................................................................................................136

Зразок відмінювання жіночого імені та по батькові.....................................................144

Правопис слов’янських прізвищ та імен .......................................................................145

Прізвища з прикметниковими суфіксами й закінченнями ...........................................148

Апостроф ...........................................................................................................................149

М’який знак (Ь) ................................................................................................................149

Неслов’янські прізвища ...................................................................................................149

 

СКЛАДНІ І СКЛАДЕНІ ОСОБОВІ ІМЕНА ТА ПРІЗВИЩА Й ПОХІДНІ ВІД

НИХ ПРИКМЕТНИКИ .............................................................................................. 150

Імена та прізвища (прізвиська) .......................................................................................150

Похідні прикметники .......................................................................................................152

 

ГЕОГРАФІЧНІ НАЗВИ ............................................................................................. 153

Українські географічні назви ..........................................................................................153

Географічні назви слов’янських та інших країн ...........................................................153

Географічні назви з прикметниковими закінченнями ..................................................156

 

4

 

 

Іншомовні географічні назви ..........................................................................................158

Відмінювання географічних назв ...................................................................................158

Правопис прикметникових форм від географічних назв .............................................160

Правопис складних і складених географічних назв .....................................................161

 

V. ПРАВИЛА ВЖИВАННЯ РОЗДІЛОВИХ ЗНАКІВ ................................ 166

КРАПКА (.) ................................................................................................................. 166

ЗНАК ПИТАННЯ (?) ................................................................................................. 168

ЗНАК ОКЛИКУ (!) ..................................................................................................... 169

КОМА (,) ..................................................................................................................... 171

І. Кома в простому реченні .............................................................................................171

ІІ. Кома в складному реченні ..........................................................................................186

 

КРАПКА З КОМОЮ (;) ............................................................................................. 191

І. Крапка з комою в простому реченні ...........................................................................191

ІІ. Крапка з комою в складному реченні ........................................................................191

 

ДВОКРАПКА (:) ........................................................................................................ 193

І. У простому реченні ......................................................................................................193

ІІ. У складному реченніІ ..................................................................................................194

 

ТИРЕ (–) ...................................................................................................................... 195

І. У простому реченні ......................................................................................................195

ІІ. У складному реченні ...................................................................................................200

ІІІ. У простому і складному реченнях (у деяких стилістичних фігурах)....................202

 

ТРИ КРАПКИ, АБО КРАПКИ (...) ........................................................................... 203

ДУЖКИ ( ), [ ], < > ..................................................................................................... 205

ЛАПКИ (« », “ ”, „ ”) .................................................................................................. 207

СКІСНА РИСКА ( / ).................................................................................................. 209

КОМБІНОВАНЕ ВЖИВАННЯ РОЗДІЛОВИХ ЗНАКІВ ...................................... 210

РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ ПРИ ПРЯМІЙ МОВІ ТА ПРИ ОФОРМЛЕННІ ЦИТАТ ... 210

ПРАВИЛА РУБРИКАЦІЇ ТЕКСТУ І РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ ПРИ ОФОРМЛЕННІ

ПУНКТІВ ПЕРЕЛІКУ ............................................................................................... 215

 

5

 

 

І. ПРАВОПИС БУКВЕНИХ, МОРФЕМНИХ ТА ІНШИХ

СКЛАДНИКІВ ОСНОВИ СЛОВА

БУКВЕНІ ПОЗНАЧЕННЯ ДЕЯКИХ ГОЛОСНИХ ЗВУКІВ

Правопис наголошених і ненаголошених Е, И. Наголошені голосні е та и у

вимові виразні, тому їх передаємо в складах слів тими самими буквами:

дале́ко, ви́соко. Ненаголошені е та и невиразні у вимові. Їх передаємо тими

самими буквами, що й під наголосом: вели́кий, величе́зний, бо ве́лич, держу́,

бо оде́ржати, клекоті́ти, бо кле́кіт, несу́, бо прине́сений, село́, бо се́ла,

шепоті́ти, бо ше́піт, криве́, бо кри́во, трима́ти, бо отри́мувати,

стри́мувати; широ́кий, бо ши́роко та ін.

У словах із постійним наголосом невиразний звук перевіряємо за словником:

лева́да, лемі́ш, кише́ня, мину́лий.

Уживання І, И на початку слова. На початку слова звичайно пишемо і

відповідно до вимови: Іва́н, і́грашка, і́дол, і́кати (говорити і), іко́на,

іменува́ти, ім’я́, існува́ти, і́стина, іти́.

Деякі питомі українські і давно засвоєні слова перед приголосними н та р

мають варіанти з голосним и відповідно до вимови: інди́к (инди́к), індича́

(индича́), індиченя́ (индиченя́), інди́чий (инди́чий), інди́чина (инди́чина),

інди́читися (инди́читися), інди́чка (инди́чка), и́рій (= ви́рій), і́род (и́род) (дуже

жорстока людина) та ін.

И пишемо на початку окремих вигуків (ич!), часток (ич який хитрий), дієслів

(и́кати, икну́ти, ика́тися, икну́тися) та похідних від них іменників (и́кавка,

и́кавочка).

И на початку слова буває в деяких загальних і власних назвах із тюркських та

інших мов згідно з його вимовою в цих мовах: ийбен, ир, ич-оба́, Кім Чен Ин.

 

Ї. Букву ї, що позначає звуки й + і, пишемо:

1. На початку слова та після букви, що позначає голосний: ї́жа, їжа́к, їзде́ць,

ї́здити, ї́сти, їх, ї́хати; дої́хати, приї́хати, краї́на, мої́, твої́.

2. Після м’якого знака: Ана́ньїн, Віньї́.

3. Після апострофа: в’їзд, з’їзд, об’ї́хати, під’ї́зд, Заха́р’їн.

4. В іншомовних словах після букви, що позначає голосний: архаї́чний,

герої́зм, герої́чний, егої́зм, егоїсти́чний, еліпсо́їд, наї́вний, проза́їк, руї́на,

целуло́їд (див. ще Правопис слів іншомовного походження. Звук [j]).

6

 

 

Примітка. Ї не пишемо після префікса або першої частини складного слова,

якщо вони закінчуються голосним, а наступний склад або друга частина

складного слова починаються з і: доістори́чний, заінтригува́ти,

переіна́кшити, поінформува́ти; новоірла́ндський, староінді́йський.

Я, Ю, Є. Букви я, ю, є пишемо:

1. На початку слова, після голосного та після апострофа для позначення

звукосполучень й + а, й + у, й + е: я́кість, юроди́вий, єство́; моя́, зна́ю, твоє́;

п’ять, м’я́та, в’юн, б’ють, п’ємо́, а також після й у слові війя́ (війю́, на війї́).

2. Після приголосного для позначення його м’якості: дя́дько, лю́ди, оста́ннє,

сюди́, ряд, ря́сно, рюкза́к, рюш.

БУКВЕНІ ПОЗНАЧЕННЯ ДЕЯКИХ ПРИГОЛОСНИХ ЗВУКІВ

Буква Г. Буква г передає на письмі глотковий щілинний приголосний як в

українських словах (берегти́, вого́нь, га́дка, гука́ти, дороги́й, жага́, згин,

кри́га, могу́тній, пагіне́ць), так і в загальних та власних назвах іншомовного

походження (на місці h, g) (абориге́н, агіта́ція, агре́сія, бага́ж, болга́рин,

брига́да, газе́та, генера́л, геоло́гія, горизо́нт, гра́мота, делега́т, кілогра́м,

логопе́д, магази́н, педаго́г, фотогра́фія, го́спіс, го́стел, Єва́нгеліє; Ге́гель,

Гоме́р, А́нглія, Гаа́га) (див. ще Правопис слів іншомовного походження/

Звуки [g], [h]).

Буква Ґ. Буква ґ передає на письмі задньоязиковий зімкнений приголосний:

а) в українських та в давно запозичених і зукраїнізованих словах: а́ґрус, ґа́ва,

ґа́зда, ґандж, ґа́нок, ґату́нок, ґвалт, ґвалтува́ти, ґе́ґати, ґедзь, ґелґота́ти,

ґерґота́ти, ґерґоті́ти, ґи́ґнути, ґирли́ґа, ґлей, ґніт (у лампі), ґо́ґель-мо́ґель,

ґонт (а), ґрасува́ти, ґра́ти (іменник), ґратча́стий, ґре́чний, ґринджо́ли,

ґрунт, ґу́дзик, ґу́ля, джиґу́н, дзи́ґа, дзиґлик, ремиґа́ти тощо та в похідних від

них: а́ґрусовий, ґаздува́ти, ґрунтови́й і под.;

б) у власних назвах – топонімах України: Ґорґа́ни (гірський масив у

Бескидах), Ґоро́нда, У́ґля (села на Закарпатті), у прізвищах українців: Ґалаґа́н,

Ґалято́вський, Ґе́ник, Ґерза́нич, Ґерда́н, Ґжи́цький, Ґи́ґа, Ґо́ґа, Ґо́йдич, Ґо́нта,

Ґри́ґа, Ґудзь, Ґу́ла, Лома́ґа.

Апостроф. Роздільність вимови попереднього твердого приголосного та я,

ю, є, ї на письмі позначаємо апострофом.

Апостроф пишемо перед я, ю, є, ї:

 

7

 

 

1. Після букв на позначення губних приголосних б, п, в, м, ф: б’ю, п’ять, п’є,

в’я́зи, солов’ї́, м’я́со, рум’я́ний, (на) ті́м’ї, жира́ф’ячий, мереф’я́нський,

В’ячесла́в, П’я́ста, Стеф’ю́к.

Примітка. Апостроф не пишемо, коли перед буквою на позначення губного

звука є інша буква (крім р), що належить до кореня (основи): дзвя́кнути,

духмя́ний, ма́впячий, медвя́ний, різдвя́ний, свя́то, тьмя́ний, цвях, але: ве́рб’я,

торф’яни́й, черв’я́к. Коли така буква належить до префікса, то апостроф

пишемо, як і в спільнокореневих словах без префікса: зв’язо́к, зв’яли́ти,

підв’яза́ти, розм’я́кнути.

2. Після р: бур’я́н, міжгі́р’я, пі́р’я, ма́тір’ю, кур’є́р, (на) подві́р’ї, Мар’я́н,

Мар’я́на.

Примітка. Апостроф не пишемо, коли ря, рю, рє означають сполучення

м’якого р із наступними а, у, е: буря́к, бу́ряний, кря́кати, ряби́й, рю́мсати,

крюк, Орє́хово-Зу́єво.

3. Після к у слові Лук’я́н і похідних від нього: Лук’я́ненко, Лук’яню́к,

Лук’яне́ць.

4. Після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на

твердий приголосний: без’я́дерний, без’язи́кий, від’ї́зд, з’є́днаний, з’ї́хати,

з’яви́тися, об’є́м, під’ї́хати, під’ю́дити, роз’ю́шити, пан’європе́йський,

дит’я́сла, камер’ю́нкер, Мін’ю́ст.

Примітка 1. Після префіксів із кінцевим приголосним перед наступними і, е,

а, о, у апостроф не пишемо: безіме́нний, зініціюва́ти, зеконо́мити,

загітува́ти, зорієнтува́ти, зумі́ти.

Примітка 2. Про апостроф у словах іншомовного походження див. Слова

іншомовного походження. У прізвищах і геграфічних назвах див. Правопис

власних назв.

Примітка 3. Апостроф уживаємо для передавання вимови усіченого слова в

розмовному й поетичному мовленні: до’дної «до одної», ями; мо’ «може».

ЙО, ЬО 1. Йо пишемо для позначення звукосполучення й + о:

а) на початку слова та після букви, що позначає голосний: його́, йому́,

завойо́ваний, привілейо́ваний, райо́н, чийо́го;

б) після букви на позначення приголосного, переважно на початку складу:

батальйо́н, бульйо́н, вйо́кати, Воробйо́в, курйо́з, мільйо́н, Соловйо́в.

8

 

 

2. Ьо пишемо після букви на позначення м’якості приголосного перед о: (до)

всього́, Ковальо́в, Линьо́в, льон, сього́дні, тьо́хкати, трьох, цього́.

Чергування голосних

Чергування О — І, Е — І 1. У сучасній українській мові звуки о, е (у

відкритих складах) часто чергуються з і (у закритих складах):

1. При словозміні:

1) водопі́й — водопо́ю, дохі́д — дохо́ду, кінь — коня́, ка́мінь — ка́меня, лід —

льо́ду, мій — мого́, сім — семи́, у́стрій — у́строю; ніч — но́чі — ні́ччю,

пе́вність — пе́вності — пе́вністю, ра́дість — ра́дості — ра́дістю; ви́селок —

ви́сілка, о́сінь — о́сені — о́сінню, (у) вели́кому — (у) вели́кім;

2) гір — гора́, ніг — нога́, осіб — осо́ба, слів — сло́во, сіл — село́;

3) ба́тьків — ба́тькового, ба́тькова; бра́тів — бра́тового, бра́това; Василі́в

— Василе́вого, Василе́ва; ковалі́в — ковале́вого, ковале́ва; Петрі́в —

Петро́вого, Петро́ва; шевці́в — шевце́вого, шевце́ва;

4) Ка́нів — Ка́нева, Ки́їв — Ки́єва, Фа́стів — Фа́стова, Ха́рків — Ха́ркова,

Черні́гів — Черні́гова;

5) вівса́ — ове́с, вівця́ — ове́ць, вісь — о́сі;

6) бі́йся — бою́ся, стій — стоя́ти;

7) вів, ві́вши — вела́ (вести́); замі́в, замі́вши — замела́ (замести́); міг, мі́гши

— мо́жу (могла́, могти́); ніс, ні́сши — несу́ (несла́, нести́); плів, плі́вши —

плела́ (плести́), а також ріс, рі́сши — росла́, рости́.

2. При словотворенні: будівни́к (пор. будо́ва), ві́льний (пор. во́ля), кі́лля (пор.

кола́), підні́жжя (пор. нога́), подві́р’я (пор. двора́), робітни́к (пор. робо́та);

зі́лля (пор. зеле́ний), сільськи́й (пор. село́) та ін.

О, Е, що не переходять в І 2. О, е не переходять в і в закритому складі за

таких умов:

а) коли ці звуки вставні або випадні: вікно́ — ві́кон, земля́ — земе́ль, ка́зка —

казо́к, со́тня — со́тень; ви́тер — ви́тру, ві́тер — ві́тру, вого́нь — вогню́, день

— дня, розде́р — розідра́ти, сму́ток — сму́тку, сон — сну, тра́вень —

тра́вня.

Примітка 1. У формах окремих слів о, е не випадають: лоб — ло́ба, мох —

мо́ху, рот — ро́та, лев — ле́ва.

 

9

 

 

Примітка 2. За аналогією до форм книжо́к, казо́к маємо о між приголосними

в родовому множини й у деяких іншомовних словах: а́рка — а́рок, ма́рка —

ма́рок, па́пка — па́пок тощо, але: парт, форм, сакль та ін.

б) у групах -ор-, -ер-, -ов- між приголосними: торг — то́ргу, хорт — хорта́,

смерть — сме́рті, вовк — во́вка, шовк — шо́вку, але погі́рдний (пор. пого́рда);

в) у групах із повноголоссям -оро-, -оло-, -ере-, а також -еле-: горо́д, моро́з,

по́дорож, по́рох, сто́рож; во́лос, со́лод; бе́рег, пе́ред, се́ред, че́рез; зе́лень,

пе́лех, ше́лест та ін., але: морі́г, обері́г, порі́г, смо́рід;

г) у родовому відмінку множини іменників середнього роду на -ення:

зна́чень (зна́чення), поло́жень (поло́ження), тве́рджень (тве́рдження),

тво́рень (тво́рення);

ґ) в абревіатурах і в похідних утвореннях: спецна́з, торгфло́т та ін.;

д) у словах іншомовного походження: агроно́м, інжене́р, студе́нт, том та ін.

Примітка. За аналогією до тих слів української мови, де є чергування о, е з і,

таке чергування з’явилося й у деяких давно засвоєних словах іншомовного

походження: Анті́н — Анто́на, ґніт — ґнота́, ко́лір — ко́льору, Про́кі́п —

Про́ко́па, курі́нь — куреня́, папі́р — папе́ру.

Відхилення в чергуванні О — І, Е — І 3. Чергування о, е з і у відкритих і

закритих складах немає всупереч наведеним правилам:

а) і наявне у відкритому складі в словах з вирівняною за іншими відмінками

чи формами основою:

1) у формах називного відмінка однини: гребіне́ць (гребінця́), дзвіно́к

(дзвінка́, дзвінку́, дзвінко́м), каміне́ць (камінця́), кі́готь (кі́гтя), кіло́к (кілка́),

кіне́ць (кінця́), ні́готь (ні́гтя), оліве́ць (олівця́), реміне́ць (ремінця́), рі́вень

(рі́вня), стіжо́к (стіжка́), стріле́ць (стрільця́), торгіве́ць (торгівця́),

фахіве́ць (фахівця́);

2) у формах родового відмінка множини: ві́кон (вікно́), ві́чок (ві́чко), гіло́к

(гі́лка), зіро́к (зі́рка), кіле́ць (кільце́), лі́жок (лі́жко), ні́жок (ні́жка, ні́жки),

плі́то́к (плі́тка);

3) у формах іменників зі значенням зменшеності за аналогією до таких форм,

як кіл — кілка́, міст — містка́, гі́рка (де і в закритому складі): кіло́чок,

місто́чок, ні́женька, гіронька, але слівце́ — слове́чко;

б) у групах -оро-, -оло-, -ереО, Е переходять в І:

10

 

 

1) у родовому відмінку множини іменників жіночого роду (здебільшого з

рухомим наголосом) і в похідних від них іменниках на -к-(а) зі значенням

зменшеності: борода́ — борі́д — борі́дка, борона́ — борі́н — борі́нка, голова́

— голі́в — голі́вка (і голо́вка — з іншим значенням), сторона́ — сторі́н —

сторі́нка, череда́ — чері́д — чері́дка;

2) у родовому відмінку множини іменників здебільшого середнього роду й у

відповідних іменниках зі значенням зменшеності: боло́то — болі́т —

болі́тце, воро́та — ворі́т — ворі́тця, долото́ — долі́т — долі́тце, але: де́рево

— дере́в — деревце́, джерело́ — джере́л — джере́льце;

3) у деяких похідних іменниках середнього роду з подовженим приголосним:

бездорі́жжя, Запорі́жжя, підборі́ддя, роздорі́жжя (але: лівобере́жжя,

узбере́жжя), а також без подовження: безголі́в’я, поголі́в’я, але безголо́сся,

повноголосся;

в) і в закритому складі маємо у формах чоловічого роду однини дієслів

минулого часу й дієприслівників із повноголоссям, якщо відповідні форми

жіночого та середнього роду однини й форма множини мають наголос на

кінцевому складі: волі́к, волі́кши (волокти́), збері́г, збері́гши (зберегти́),

стері́г, стері́гши (стерегти́), бо: волокла́, зберегла́, стерегла́; волокло́,

зберегло́, стерегло́ та ін., але: боро́в, коло́в, моло́в, поло́в, поро́в, боро́ла,

коло́ла, моло́ла, поло́ла, поро́ла та ін.;

г) у віддієслівних іменниках середнього роду на -нн-(я) і звичайно буває

тільки під наголосом, а без наголосу – е: носі́ння, ході́ння; вра́ження,

заве́ршення, збі́льшення, зна́чення, поя́снення, але: варе́ння (і варі́ння, ва́рення

— процес), вче́ння. Так само -ення, а не -іння мають іменники, похідні від

слів з основою на -ен: найме́ння;

ґ) О, Е наявні в закритому складі:

1) у непрямих відмінках іменників чоловічого роду з вирівняною за називним

відмінком основою: боре́ць — борця́ (борце́ві, борце́м та ін.), ви́борець —

ви́борця, лове́ць — ловця́, творе́ць — творця́; мото́к — мотка́, носо́к —

носка́, па́росток — па́ростка; во́день — во́дню, коте́л — котла́,

оре́л — орла́;

2) у повноголосних формах -оро-, -оло- зі сталим наголосом іменників

переважно жіночого роду: коло́д (коло́дка), доло́нь (доло́нька), соро́к, огоро́ж,

моро́к, нагоро́д (від них немає зменшених форм з і). Але: дорі́г, дорі́жка,

корі́в, корі́вка, бері́з, бері́зка (проте бере́зка — виткий бур’ян);

 

11

 

 

3) у родовому відмінку множини ряду іменників переважно жіночого роду:

будо́в, вод, істо́т, осно́в, підпо́р, проб, субо́т, топо́ль (топо́лька), шкод;

леле́к, меж, озе́р (озе́рце́), потре́б, але: осі́б, підкі́в;

4) у прикметниках, утворених від власних імен на -ов (-ьов, -йов),

-ев (-єв): Ма́лишев — ма́лишевський, Па́влов — па́вловський. Але в

прикметниках, утворених від власних імен на -ів (-їв), зберігається і (ї):

Гаври́лів — гаври́лівський, Деми́дів – деми́дівський;

5) у префіксальних безсуфіксних іменниках на зразок: зато́н, перео́р, пото́п

(під впливом родового відмінка однини: зато́ну, перео́ру, пото́пу), але

звичайно поті́к, розгі́н, уді́й.

Зрідка, навпаки, під впливом називного відмінка однини і поширюється на

решту форм: о́пік (родовий однини о́піку);

6) під наголосом у словотворчих частинах -вод, -воз, -нос, -роб складних

слів, що означають людей за видом діяльності та в похідних утвореннях:

екскурсово́д, ляльково́д; водово́з; дровоно́с; хліборо́б, хліборо́бство, чорноро́б

та ін. Проте в словах, що означають предмети, та в похідних утвореннях

такий о, незалежно від наголосу, переходить в і: водопрові́д, газопрові́д,

газопрові́дний, електропро́від, трубопрові́д; у словах же зі складником -воз о

здебільшого зберігається: електрово́з, лісово́з, теплово́з. Незалежно від

семантики слова в словотворчих частинах -хід, -ріг уживаємо тільки і:

всюдихі́д, місяцехі́д, пішохі́д, пішохі́дний, самохі́д, самохі́дний, стравохі́д,

швидкохі́д, швидкохі́дний; козері́г і Козері́г (сузір’я), носорі́г та ін.;

7) у деяких словах книжного й церковного походження та в похідних: Бог,

верхо́вний, виробни́цтво, ви́рок, зако́н, зако́нний, наро́д, наро́дний, основни́й,

пото́п, пра́пор, проро́к, словни́к, а також за традицією в деяких прізвищах:

Артемо́вський, Боровико́вський, Грабо́вський, Котляре́вський та ін. Але:

Верикі́вський, Желехі́вський, Минькі́вський.

Чергування Е – О після Ж, Ч, Ш, Щ, ДЖ, Й 1. Після ж, ч, ш, щ, дж, й

перед м’яким приголосним, а також перед складами з е та и (яке походить від

давньоукраїнського и) пишемо е: вече́ря, ви́ше́нь, джерело́, жени́ти,

ні́женька, пшени́ця, ста́єнь, уве́чері, у́чень, черне́тка, четве́ртий,

шестиде́нка, щемі́ти, щети́на.

Після ж, ч, ш, щ, дж, й перед твердим приголосним, а також перед складами

з а, о, у та и (яке походить від давньоукраїнського ы) пишемо о: бджола́,

буди́ночок, вечори́ (пор. вече́ря), жона́тий (пор. жени́ти), іграшок, копійо́к,

пшоно́ (пор. пшени́ця), чолові́к, чому́сь, чо́рний (пор. черне́тка), чоти́ри (пор.

четве́ртий), шо́стий (пор. шести́), щока́.

 

12

 

 

2. О вживаємо замість сподіваного е після шиплячих та й перед м’яким

приголосним:

а) в іменниках жіночого роду III відміни в суфіксі -ост-(і): безкра́йості,

ме́ншості, пеку́чості, сві́жості та ін. (відповідно до ві́чності, ра́дості й

т. ін., де о стоїть не після шиплячих);

б) у давальному й місцевому відмінках однини деяких іменників: бджолі́,

(на) бджолі́, ве́чорі, пшоні́, (у) пшоні́, щоці́, (на) щоці́ (відповідно до

більшості відмінкових форм із наступним твердим приголосним: бджола́,

бджолу́, ве́чора, вечори́ та ін.);

в) у закінченнях родового та орудного відмінків прикметників, займенників

та числівників прикметникового типу жіночого роду: безкра́йої, безкра́йою,

гаря́чої, гаря́чою, на́шої, на́шою, пе́ршої, пе́ршою та ін. (відповідно до

безкра́його, безкра́йому, на́шого та ін. або до дру́гої, молодо́ї тощо, де о

закономірне);

г) у похідних утвореннях вечорі́ти, вечорі́є (відповідно до ве́чора, ве́чорові й

т. ін.), чорні́ти, чорні́є, чорни́ці, чорни́ти, чорни́ло та ін. (відповідно до

чо́рний, чо́рного тощо).

Примітка. У прислівниках воро́же, га́ряче́ після шиплячих пишемо е, але:

тво́рчо, законода́вчо, хи́жо та ін.

Чергування голосних у дієслівних коренях

Чергування О — А 1. Це чергування відбувається в коренях дієслів і змінює

їхні значення. Дієслова з о звичайно позначають тривалу, нерозчленовану

дію або одноразову, закінчену, дієслова з а — повторювану, багаторазову

дію: гони́ти — ганя́ти, коти́ти — кача́ти, кро́їти — кра́яти, ломи́ти —

лама́ти, допомогти́ — допомага́ти, вимага́ти, ско́чити — скака́ти; схопи́ти

— хапа́ти; стоя́ти — ста́ти, могти́, змогти́,

Проте багато дієслів має кореневий о, що не чергується з а: ви́мовити —

вимовля́ти, ви́ростити — виро́щувати, прости́ти — проща́ти, вино́шувати,

відгоро́джувати,

догово́рювати,

заспоко́ювати,

переко́нувати,

устано́влювати та ін., але ви́провадити — випроводжа́ти.

Е (невипадний) — І (невипадний) 2. Це чергування також відбувається в

коренях дієслів і змінює їхні значення: е вживаємо в префіксальних

морфемах дієслів доконаного виду, і — у дієсловах недоконаного виду:

ви́гребти — вигріба́ти, ви́коренити — викорі́нювати, ви́пекти — випіка́ти,

замести́ — заміта́ти, зберегти́ — зберіга́ти, леті́ти — літа́ти, наректи́ —

13

 

 

наріка́ти, спостерегти́ — спостеріга́ти, причепи́ти — чіпля́ти й чіпа́ти (так

само ви́волокти — виволіка́ти, де о чергується з і).

Е чергується з І також у дієсловах із суфіксом -ува- (-юва-), коли наголос

падає на кореневий і, та в похідних від цих дієслів іменниках на

-нн-(я): бреха́ти — набрі́хувати, ви́коренити — викорі́нювати, заверті́ти —

заві́рчувати, теса́ти — заті́сувати, чека́ти — очі́кувати; ви́коренення —

викорі́нювання, чека́ння — очі́кування; так само ви́полоскати —

виполі́скувати (де о чергується з і). Але: виве́ршувати, заве́ршувати,

переве́ршувати, потребува́ти, прище́плювати.

Е (випадний) — И Випадний е чергується з и перед л, р: беру́ — бра́ти —

вибира́ти, ви́стелю — ви́слати — вистила́ти, завме́р — замри́ — завмира́ти,

запе́р — запри́ — запира́ти, стер — зітри́ — стира́ти та ін.

Чергування приголосних

У сучасній українській мові під час утворення форм слів та нових слів

відбуваються зміни (чергування) приголосних. До найпоширеніших

чергувань приголосних звуків при словозміні належать такі:

Зміна Г, К, Х на З, Ц, С:

а) у давальному на місцевому відмінку однини іменників жіночого роду

першої відміни: дуга́ – дузі́, (на) дузі́; перемо́га – перемо́зі, (у) перемо́зі;

кві́тка – кві́тці, (на) кві́тці; сва́ха – сва́сі, (на) сва́сі;

б) у місцевому відмінку однини іменників чоловічого та середнього роду

другої відміни: терпу́г – (на) терпузі́; байра́к – (у) байра́ці, друк – (у) дру́ці;

кожу́х – (у) кожу́сі, вухо – (у) вусі;

Зміна Г, К, Х на Ж, Ч, Ш:

а) в іменниках перед суфіксами зі зменшено-пестливим значенням -к-, -ок, ин-: нога́ – ні́жка, плуг – плужо́к; рука́ – ру́чка, крюк – крючо́к; му́ха –

му́шка, горо́х – гороши́на;

б) у кличному відмінку іменників чоловічого роду другої відміни перед

закінченням -е: друг – дру́же, юнак – юна́че; пасту́х – пасту́ше;

в) в усіх особових формах дієслів теперішнього та майбутнього часу

доконаного виду, формах наказового способу та в пасивних дієприкметниках

перед суфіксом -ен-: берегти́ – бережу́, береже́ш, береже́, бережемо́,

бережете́, бережу́ть; зберегти́ – збережу́, збереже́ш, збереже́, збережемо́,

збережете́, збережу́ть; бережи́ (збережи́), бережі́мо (збережі́мо)

14

 

 

бережі́ть (збережі́ть); хай (нехай) бережу́ть (збережу́ть); збере́жений;

пекти́ – печу́, пече́ш, пече́, печемо́, печете́, печу́ть; спечу́, спече́ш, спечу́ть,

спечемо́, спечете́, спечу́ть; печи́ (спечи́), печі́мо (спечі́мо), печі́ть (спечі́ть),

хай (нехай) печу́ть (спечу́ть); пе́чений, спе́чений; колиха́ти – колишу́,

коли́шеш, коли́ше, коли́шемо, коли́шете, коли́шуть; поколиха́ти – поколишу́,

поколи́шеш, поколи́ше, поколи́шемо, поколи́шете, поколи́шуть; колиши́

(поколиши́), колиші́мо (поколиші́мо), колиші́ть (поколиші́ть);

Зміна Д на ДЖ:

а) у першій особі однини дієслів теперішнього і майбутнього часу

доконаного виду та в пасивних дієприкметниках перед суфіксом -ен-: сади́ти

– саджу́; посади́ти – посаджу́, поса́джений; ра́дити – ра́джу; схо́дити –

схо́джу, схо́джений;

Зміна Т на Ч; З на Ж; С на Ш; ЗД на ЖДЖ; СТ на ШЧ (орфограф. Щ) у

першій особі однини дієслів теперішнього й майбутнього часу доконаного

виду та в пасивних дієприкметниках перед суфіксом -ен-: крути́ти – кручу́,

кру́чений; леті́ти – лечу́, полечу́; ла́зити – ла́жу, пола́жу; коси́ти – кошу́;

покоси́ти – покошу́, поко́шений; ї́здити – ї́жджу, ї́жджений, пої́жджу;

пусти́ти – пущу́.

Зміна СТ на ШЧ (орфограф. Щ) у формі першої особи однини дієслів

теперішнього й майбутнього часу доконаного виду та в пасивних

дієприкметниках перед суфіксом -ен-: запусти́ти – запущу́, запу́щений;

мости́ти – мощу́, мо́щений; прости́ти — прощу́, про́щений.

Зміна Б на БЛ; П на ПЛ; В на ВЛ; М на МЛ; Ф на ФЛ:

а) у першій особі однини та третій особі множини дієслів теперішнього і

майбутнього часу доконаного виду та в пасивних дієприкметниках перед

суфіксом -ен-: люби́ти – люблю́, лю́блять; ліпи́ти – ліплю́, лі́плять, лі́плений;

злови́ти – зловлю́, зло́влять, зло́влений; розграфи́ти – розграфлю́,

розграфля́ть, розгра́флений.

Зміни приголосних перед наступним приголосним під час словотворення

Зміни приголосних перед -СЬК-(ИЙ), -СТВ-(О). У словотворенні деякі

приголосні перед суфіксами -ськ-(ий), -ств-(о) зазнають звукових змін, що

зафіксовані й на письмі, а саме:

а) к, ц(ь), ч + -ськ-(ий), -ство-(о) → -цьк-(ий), -цтв-(о): гірни́к — гірни́цький

— гірни́цтво; коза́к – коза́цький – коза́цтво; па́рубок — парубо́цький —

парубо́цтво; молоде́ць — молоде́цький, молоде́цтво; ткач — тка́цький —

тка́цтво;

15

 

 

б) г, ж, з + -ськ-(ий), -ств-(о) → -зьк-(ий), -зтв-(о): убо́гий — убо́зтво; Пра́га

— пра́зький; Запорі́жжя — запорі́зький; Зба́раж — зба́разький; боягу́з —

боягу́зький — боягу́зтво, але ге́рцог – ге́рцогський;

в) х, ш, с + -ськ-(ий), -ств-(о) → -ськ-(ий), -ств-(о): воло́х – воло́ський; чех –

че́ський; залі́сся — залі́ський; това́риш — товари́ський — товари́ство; але:

каза́х – каза́хський, шах – ша́хський, Цю́рих – цю́рихський.

Решту приголосних перед суфіксами -ськ-(ий), -ств-(о) на письмі зберігаємо:

агент – аге́нтство; бага́тий — бага́тство; брат — бра́тський — бра́тство;

заво́д — заводськи́й; інтеліге́нт — інтеліге́нтський; люд — людськи́й —

лю́дство; сирота́ – сирі́тський – сирі́тство; пропаганди́ст —

пропаганди́стський; студе́нт — студе́нтський — студе́нтство.

Примітка. Про творення прикметників із суфіксом -ськ-(ий) від

географічних назв і назв народів див. Правопис прикметникових форм від

географічних назв.

Зміни приголосних перед -Ш-(ИЙ) у формах вищого ступеня порівняння

прикметників і прислівників. Під час творення форм вищого ступеня

порівняння прикметників і прислівників г, ж, з перед суфіксом -шзмінюються на -жч-, а с перед цим суфіксом – на -щ-: дороги́й — доро́жчий

(доро́жче); ду́жий — ду́жчий (ду́жче); вузьки́й — ву́жчий (ву́жче); низьки́й

— ни́жчий (ни́жче); висо́кий — ви́щий (ви́ще), але: легки́й — ле́гший (ле́гше).

Зміни приголосних перед суфіксом -Н-. Приголосні звуки к, ц(ь) перед

суфіксом -н- змінюються на ч: безпе́ка — безпе́чний; вік — ві́чний; рік —

річни́й; мі́сяць — мі́сячний; око́лиця — око́личний; пшени́ця — пшени́чний;

со́нце — со́нячний; яйце́ — яє́чня, а звуки г, х перед цим суфіксом – на ж, ш:

доро́га – доро́жній, перемо́га – перемо́жний, пи́ха – пи́шний. Приголосний

основи ч зберігаємо в словах по́міч — помічни́й, помічни́к; ніч — нічни́й,

ячмі́нь — я́чний (або ячмі́нний).

Виняток становлять слова двору́шник, міро́шник, рушни́к, рушни́ця,

серде́шний: (зі значенням «бідолашний»), со́няшник, торі́шній.

Зміни приголосних перед наступним голосним при словотворенні

Зміни груп приголосних -ЦЬК-, -СЬК-, -ЗЬК-, -СК-, -ШК-, -ЗК-, -СТ-, ЧКперед суфіксами -ИН-, -АН- (-ЯН-), -ЕНК-, -УК, -И-, -А-. При

словотворенні зазнають змін такі групи приголосних:

а) група приголосних -цьк- змінюється на -чч-, а -ськ- – на -ч- в іменниках

перед суфіксом -ин-: воя́цький — воя́ччина; коза́цький — Коза́ччина;

німе́цький — Німе́ччина; туре́цький — Туре́ччина (але: га́лицький —

Галичина́); ре́крутський – ре́крутчина; солда́тський – солда́тчина;

16

 

 

б) групи приголосних -ськ-, -ск- змінюються на -щ- в іменниках перед

суфіксом -ин-: полта́вський — Полта́вщина; віск — вощи́на; пісо́к (піску́) —

піщи́на;

в) групи приголосних -ск-, -шк- змінюються на -щ- у прикметниках перед

суфіксом -ан- (-ян-): віск — воща́ни́й; до́шка — дощани́й, пісо́к (піску́) —

піща́ний;

г) групи приголосних -ськ-, -зьк- змінюються відповідно на -щ-, -жч- у

прізвищах перед суфіксами -енк-, -ук: Васько́ — Ва́щенко — Ващу́к; Ісько́ —

І́щенко — Іщу́к, Они́сько — Они́щенко — Онищу́к, Водола́зький —

Водола́жченко; Кузько́ — Кужче́нко.

Примітка. У присвійних прикметниках від власних імен із групами -ск-, ськ- звук с зберігається і позначається на письмі відповідною буквою, а звук

к змінюється на ч: Пара́ска — Пара́счин, Они́ська — Они́сьчин; -шкзмінюється на щ: Мела́шка — Мела́щин.

ґ) приголосні г, к, х змінюються на ж, ч, ш у присвійних прикметниках перед

суфіксом -ин: О́льга – О́льжин; Ната́лка – Ната́лчин, Ода́рка – Ода́рчин,

дочка́ — доччи́н; Дома́ха – Дома́шин, сва́ха — сва́шин та у відіменних

дієсловах перед суфіксами -и-, -а-: баті́г – бато́жити, друг – дружи́ти, крик

– крича́ти, сухи́й – суши́ти.

Чергування прийменників (префіксів) У та В

1. Щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови, та для досягнення

милозвучності, в українській мові вживають прийменник у між словами та

префікс у- на початку слів у таких позиціях:

а) між приголосними: Десь у житі кричав перепел; Наш учитель;

б) на початку речення або слова перед приголосним: У лісі пахло квітами;

Угорі яскраво сяяло сонце; Унаслідок зливи пошкоджені дороги.

Примітка. У цій позиції може бути вжитий також прийменник в та префікс

в-, оскільки він позначає нескладотворчий ў: В лісі пахло квітами; Вгорі

яскраво сяяло сонце; Внаслідок зливи пошкоджені дороги.

в) на початку речення або слова перед двома чи трьома приголосними: У

присмерку літають ластівки низько; У структурі слова; Утроє склали

папір; Упритул підійшли до юрби;

г) незалежно від кінця попереднього слова перед наступними в, ф, а також

перед сполученнями букв льв, зв, св, дв, тв, гв, хв і под.: Сидимо у вагоні;

Не спитавши броду, не лізь у воду (Укр. прислів’я); Тренер уважає, що

17

 

 

спортсмен здобуде перемогу; Хлопчик уволю нагулявся; Велике значення у

формуванні характеру має самовиховання; Забігла у фойє; Вона живе у

Львові; Поринути у звучання пісні; Прожили рік у своїй хаті; Постукали у

двері; Одягнена у хвою, шумить дрімуча тайга.

Примітка. Після слова на голосний у деяких дієсловах, прикметниках

(дієприкметниках), прийменниках та прислівниках перед в пишемо префікс

в-: Дослідниця вважає експеримент успішним; Гості ввійшли до зали; Діти

ввічливі; Дитина вві сні посміхається; Вони ввісьмох вийшли на Говерлу.

ґ) після паузи, що на письмі позначена комою, крапкою з комою,

двокрапкою, тире, дужкою й крапками, перед буквою, що передає

приголосний: До мене зайшла товаришка, учителька із сусіднього села;

Стоїть на видноколі мати — у неї вчись (Б. Олійник); Це було... у Києві.

2. Щоб уникнути збігу голосних, в українській мові вживають прийменник в

між словами та префікс в- на початку слів у таких позиціях

а) між буквами на позначення голосних: У нього в очах засвітилась відрада

(Панас Мирний); Була в Одесі;

б) на початку речення перед буквою, що позначає голосний: В очах дівчини

світилася надія; В Антарктиді працюють наукові експедиції;

в) перед абревіатурою, у назві першої букви якої вимовляють голосний: В

НБУ (В ен бе у), В МВФ (В ем ве еф);

г) після скороченого слова на приголосний, яке вимовляють повністю з

кінцевим голосним: 1990 р. в місті сталася незвичайна подія;

ґ) після букви на позначення голосного перед більшістю букв, що передають

приголосні (крім в, ф, льв, зв, св, дв, тв, гв, хв і под.): Пішла в садок

вишневий (Т. Шевченко); Люди врозкид розляглися в траві (К. Гордієнко);

Повернула вбік.

3. Деякі слова української мови — загальні та власні назви в будь-якій позиції

вживаємо або тільки з у (ува́га, уда́рник, узбере́жжя, ука́з, умо́ва, уста́лення,

устано́ва, уя́ва, увертю́ра, ультима́тум, уто́пія, Уго́рщина, Удовиче́нко,

Ура́л), або тільки з в (взає́мини, вла́да, вла́сний, власти́вість, вплив,

впливо́вий, Вру́бель, Владивосто́к та ін.). У кількох словах уживання в, у

залежить від їхнього значення, пор.: вда́ча і уда́ча, вклад і укла́д, впра́ва і

упра́ва, вступ і усту́п.

Примітка. У поезії крім звичайної форми Украї́на іноді вживали Вкраї́на: Як

сонях той до сонця, до Вкраїни свій погляд я з любов’ю повертав

(Ф. Малицький).

18

 

 

Чергування сполучників (часток) І, Й та І, Й на початку слів

1. Щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови, та для досягнення

милозвучності, уживаємо і в таких позиціях:

а) між буквами на позначення приголосних: Вірю в пам’ять і серце людське

(Б. Олійник); Він іде; Тут ідеться про народні звичаї;

б) після паузи, що на письмі позначена крапкою, комою, крапкою з комою,

двокрапкою, крапками, перед словом, що починається буквою, яка передає

приголосний звук: Нема вже тієї хатини. І я в сивині, як у сні (Д. Павличко);

Він, імовірно, нічого не зробить;

в) на початку речення: І долом геть собі село Понад водою простяглось

(Т. Шевченко); І приковують [гори] до себе очі, і ваблять у свою далечінь

імлисту (М. Коцюбинський); Імовірне водопілля.

2. Щоб уникнути збігу голосних, уживаємо й в таких позиціях:

а) між буквами на позначення голосних: У садку співали Ольга й Андрій; Оце

й уся врода (Панас Мирний); Квітли вишні й одцвітали (Ф. Малицький);

б) між буквами, що передають голосний і приголосний: Навчає баєчка

великого й малого (Л. Глібов); На траві й квітках росинки, шелестіння й

гомін гілки, щебетання й пісня пташки (Я. Щоголів); Висока ймовірність

захворіти; Вона йде; Високе ймення – патріот.

3. Тільки і вживаємо:

а) якщо зіставляємо поняття: Дні і ночі; Батьки і діти; Правда і кривда;

Просте і складне речення;

б) перед словом, що починається буквами й, е, ї, ю, я: Ольга і Йосип — друзі;

Світлана і Емма навчаються в коледжі; Василь і Юрій повернулися додому;

Куди, для чого, хто і як? (М. Рильський);

в) після букв й, я, ю, є, ї: Твій край і моя батьківщина; Вивчили морфологію і

синтаксис; Висловити свої найпотаємніші мрії і обережні прогнози.

Чергування прийменника З та його варіантів ІЗ, ЗІ (ЗО)

1. З уживаємо:

а) перед буквою на позначення голосного, якою починається наступне слово,

незалежно від паузи та закінчення попереднього слова: З одним рибалкою він

дуже подружив (Л. Глібов); Диктант з української мови;

19

 

 

б) перед буквою на позначення приголосного (крім с, ш), рідше – перед

буквосполученням на початку наступного слова, якщо попереднє слово

закінчується голосним, а також на початку речення, після паузи: З її приїздом

якось повеселіла хата (Леся Українка); Як сонях той до сонця, до Вкраїни

свій погляд я з любов’ю повертав (Ф. Малицький); Плугатарі з плугами

йдуть (Т. Шевченко).

Варіанти із, зі (зо) вживаємо, щоб уникнути важких для вимови збігу

приголосних та для досягнення милозвучності.

Із уживаємо переважно перед буквами, що позначають свистячі та шиплячі

звуки (з, с, ц, ч, ш, шч) незалежно від закінчення попереднього слова та між

буквосполученнями (після них або перед ними): Родина із семи душ; Гнат...

запріг коні й так їх гнав із села, що вони із шкури вилазили (М. Стельмах); I

місив новий заміс із тіста старого (І. Драч); Тихович разом із сходом сонця

зірвався на рівні ноги (М. Коцюбинський); Лист із Бразилії (І. Франко); А

вже весна, а вже красна! Із стріх вода капле (Нар. пісня); Із шовку

виготовили вітрила;

Зі вживаємо, якщо наступне слово починається буквосполученням, що має

початкові з, с, ш, шч та ін., незалежно від паузи та закінчення попереднього

слова: Ви зустріли ворога… зі зброєю в руках (Ю. Яновський); Балада зі

знаком запитання (І. Драч); Бере книжку зі стола (Леся Українка); Війнув зі

Сходу легіт волі (Д. Павличко); Зі школи на майдан вивалила дітвора

(А. Головко); Прибув зі Львова.

Зо як фонетичний варіант прийменника зі завжди вживаємо із числівниками

два, три (Позичив зо дві сотні; Проспав зо три години) та із займенником

мною: Він був зі (зо) мною.

УЖИВАННЯ М’ЯКОГО ЗНАКА (Ь)

Коли пишемо Ь. Буквою ь позначаємо на письмі м’якість приголосних

звуків.

1. Ь пишемо:

а) після букв д, т, з, с, дз, ц, л, н у кінці слова та складу: мідь, суть, на́морозь,

вісь, ґедзь, па́лець, крохма́ль, кінь; дя́дько, молотьба́, бли́зько, во́сьмий,

Грицько́, ста́ньте;

б) після цих букв та р усередині слова перед о: дьо́готь, дзьоб, льон, сьо́мий,

трьох, тьо́хкати, царьо́к;

в) після л перед наступною буквою на позначення приголосного: Га́льченко,

Гуцу́льщина, їда́льня, кільце́, кова́льський, па́льці, риба́льство, сільськи́й,

спі́льник.

20

 

 

Примітка. Не пишемо ь після л у групах -лц-, -лч-, коли вони походять із лк-: ба́лка — ба́лці, га́лка — га́лці, галченя́, монго́лка — монго́лці, Ната́лка —

Ната́лці, Ната́лчин, риба́лка — риба́лці, риба́лчин, спі́лка — спі́лці,

спілча́нський, але: Га́лька — Га́льці, Га́льчин; кулька – кульці, шпил́ька –

шпи́льці.

2. Ь пишемо:

а) у словах на:

1) -зький, -ський, -цький; -зькість, -ськість, -цькість; -зько, -сько,

-цько; -зькому, -ському, -цькому; -зьки, -ськи, -цьки: близьки́й, вузьки́й,

воли́нський, доне́цький; бли́зькість, лю́дськість; бли́зько, ві́йсько, бага́цько;

по-францу́зькому (по-францу́зьки), по-украї́нському (по-украї́нськи), поніме́цькому (по-німе́цьки).

Примітка. У словах баски́й, боязки́й, в’язки́й, дерзки́й, жаски́й, ковзки́й,

пласки́й (пло́ский), порски́й, різки́й і похідних утвореннях бо́язкість,

в’я́зкість, ба́ско, рі́зко тощо ь не пишемо, оскільки тут з, с разом із к не

утворюють суфіксів -зк-, -ск-.

2) -енька, -енько, -онька, -онько; -енький, -есенький, -ісінький,

-юсінький: ру́ченька, ба́тенько, голі́вонька, соколо́нько; гарне́нький,

мале́сенький, свіжі́сінький, тонюсінький (див. ще: Правопис суфіксів);

б) у родовому відмінку множини іменників жіночого роду м’якої групи І

відміни й середнього роду II відміни на -нн-(я), -ц-(е): гри́вень, друка́рень,

їда́лень, крамни́ць, ма́триць, пісе́нь, робітни́ць, ста́єнь; бажа́нь, знань,

кі́лець, місць, серде́ць і серць, але бур, зір (після р);

в) у дієслівних формах дійсного та наказового способу: бу́дить, бу́дять,

здає́ться, ко́сить, ко́сять, ро́бить, ро́блять, ро́биться, хо́дить, хо́дять; будь,

бу́дьте, бу́дьмо, лізь, лі́зьте, лі́зьмо, кинь, ки́ньте, ки́ньмо, трать, тра́тьте,

тра́тьмо (див. ще: Неозначена форма дієслова. Примітка 1).

Примітка. Про вживання ь у словах іншомовного походження «М’який знак

(ь) у словах іншомовного походження», у прізвищах і географічних назвах

див. Правопис власних назв..

Коли не пишемо Ь . Ь не пишемо:

1. Після р у кінці складу або слова: вір, ві́рте, ги́рка, гірки́й, кобза́р, ларка́,

лі́кар, монасти́р, переві́р, секрета́р, тепе́р, тюрма́, школя́р, Ха́рків, царка.

2. Після н перед ж, ч, ш, щ та перед суфіксами -ств-(о), -ськ-(ий): інжене́р,

кі́нчик, промі́нчик, ме́нший, то́нший, У́манщина; воли́нський, громадя́нський,

21

 

 

освітя́нський, селя́нський; громадя́нство, селя́нство, але: бриньча́ти,

до́ньчин, ня́ньчин, ня́ньчити та ін., бо в твірних основах між приголосними є

ь: бри́нькати, до́нька, ня́нька.

3. Після всіх букв на позначення приголосних звуків, крім л, якщо за ними

стоять інші букви, що передають м’які приголосні: Бе́ршадь – бе́ршадський,

ві́нця, дзвя́кнути, кінці́вка, ко́ристю, ланцюжо́к, При́п’ять – при́п’ятський,

ра́дість, різдвя́ний, світ, свя́то, слід, сміх, сніг, сніп, сього́дні, танцюва́ти,

цвях, щастя, але: різьбя́р (і різьба́р), тьмя́ний і похідні від них.

Примітка. Коли ь наявний у формі називного відмінка іменника, то його

зберігаємо в усіх інших відмінках; коли ж у називному відмінку його немає,

то й в інших відмінках його не пишемо; пор.: Га́лька — Га́льці, дівчи́но́нька

— дівчи́но́ньці, письмо́ — (на) письмі́, ре́дька — редьці, але: га́лка — га́лці,

сторі́нка — сторі́нці, па́смо — (у) па́смі.

4. Після л в іменникових суфіксах -алн-(о), -илн-(о): де́ржално, пу́жално,

ці́пилно та ін., але в іменниках зі значенням зменшеності ь пишемо:

де́ржальце, пу́жальце й под.

5. Між двома однаковими буквами, що позначають м’які приголосні: буття́,

воло́сся, галу́ззя, гілля́стий, життя́, камі́ння, ллє́ться, прила́ддя, сі́ллю.

6. Після д, н, т перед суфіксами -ченк-(о), -чук, -чишин: Фе́дченко;

Па́нченко, безба́тченко, Радчу́к, Степанчу́к; Федчи́шин, Гринчи́шин, але

після л пишемо ь: Га́льченко, Гальчу́к; Миха́льченко, Михальчу́к,

Михальчишин.

7. Після ц у деяких вигуках (звуконаслідуальних словах): бац, буц, гоц, клац

та в кінці іменників чоловічого роду іншомовного походження: кварц, пала́ц,

пая́ц, Суе́ц, шприц (див. ще: Правопи слів іншомовного походження.

М’який знак).

Спрощення у групах приголосних

-Ж(Д)Н-, -З(Д)Н-, -С(Т)Н-, -С(Т)Л-. У групах приголосних -ждн-,

-здн-, -стн-, -стл- випадають д і т у вимові та на письмі: ти́ждень — ти́жня

— тижне́вий; виїзди́ти — виїзни́й; прої́зд — проїзни́й; вість — ві́сник;

ко́ристь — кори́сний; пе́рстень – пе́рсня; честь — че́сний; я́кість — я́кісний;

ле́стощі — уле́сливий; стели́ти – сла́ти; ща́стя — щасли́вий. Але в словах

зап’я́стний, кістля́вий, пестли́вий, хвастли́вий, хвастну́ти, хворостня́к,

шістна́дцять, дев’яно́стники літеру т зберігаємо.

Примітка. У прикметниках, утворених від іменників іншомовного

походження з кінцевим -ст, букву т у групі приголосних -стн- зберігаємо:

22

 

 

аванпо́ст — аванпо́стний, бала́ст — бала́стний, компо́ст — компо́стний,

контра́ст — контра́стний, форпо́ст — форпо́стний.

-З(К)Н-, -С(К)Н- У групах приголосних -зкн-, -скн- перед дієслівним

суфіксом -ну- випадає к: бри́зки — бри́знути, брязк — бря́знути, блиск —

бли́снути, писк — пи́снути, плюск — плю́снути, тріск — трі́снути, але:

ви́пуск — випускни́й, виск — ви́скнути, риск — рискну́ти.

-С(Л)Н- У групі приголосних -слн- випадає л: ма́сло — масни́й; мисль —

уми́сний, навми́сне; ремесло́ — ремісни́к.

Подвоєння приголосних

Подвоєння приголосних як наслідок їх збігу. 1. Подвоєння букв на

позначення приголосних маємо, якщо збігаються однакові приголосні:

а) префікса й кореня: ввіч, вві́чливий, відда́ти, ві́дділ, завви́шки, зза́ду,

беззву́чний, обби́ти, роззбро́їти, роззя́ва.

Примітка. Немає подвоєння приголосних у таких словах, як ото́й, оту́т,

ота́к, ота́м, отепе́р, ото́ді, а також оце́й тощо.

б) кінця першої та початку другої частини складноскорочених слів:

військкома́т (військовий комісаріат), міськко́м (міський комітет), юнна́т

(юний натураліст);

в) кореня або основи на -н- (-нь-) і суфіксів -н-(ий) -н-(ій), -ник,

-ниц-(я): день — де́нний, зако́н — зако́нний, кінь — кі́нний, осінь — осі́нній,

туман – туманний; башта́нник, годи́нник, письме́нник, свяще́нник; віко́нниця,

Ві́нниця; дві букви н зберігаємо й перед суфіксом -ість в іменниках та

прислівниках, утворених від прикметників із двома н: зако́нний — зако́нність

— зако́нно, тума́нний — тума́нність — тума́нно;

г) основи дієслова минулого часу на с і постфікса -ся: ви́нісся, па́сся,

розрі́сся, тря́сся.

2. Подвоєння букв на позначення приголосних маємо також:

а) у наголошених суфіксах -анн-(ий), -енн-(ий) прикметників, що вказують

на більшу, ніж звичайна, міру якості або на можливість чи неможливість дії:

височе́нний,

здорове́нний,

силе́нний,

невблага́нний

недоторка́нний,

нездійсне́нний, нездола́нний, незліче́нний, незрівня́нний, непримире́нний,

несказа́нний, нескінче́нний, страше́нний, числе́нний. Подвоєння н зберігаємо

й в іменниках та прислівниках, утворених від таких прикметників:

нездола́нність, нездола́нно, числе́нність, числе́нно тощо.

 

23

 

 

б) у суфіксах -енн-(ий), -янн-(ий) прикметників старослов’нського

походження: благослове́нний, блаже́нний, огне́нний, окая́нний, свяще́нний,

спасе́нний, а також у прикметнику боже́ственний.

Примітка. Немає подвоєння н у дієприкметниках: ви́вершений, ви́хований,

зро́блений, поо́раний, ска́заний, спе́чений, у прикметниках на

-ений, співвідносних з відповідними дієприкметниками (з іншим наголосом):

варе́ний (пор. дієприкметник ва́рений), пече́ний (пор. дієприкметник пе́чений),

а також у прикметниках віддієприкметникового походження: довгожда́ний,

жада́ний, навіже́ний, скаже́ний, шале́ний.

Треба розрізняти такі слова, як здійсне́нний (який може здійснюватися —

прикметник) і зді́йснений (який здійснився — дієприкметник), нездола́нний

(непереможний) і нездо́ланий (якого не подолали), незліче́нний

(представлений у дуже великій кількості) і незлі́чений (не порахований) та ін.

3. Маємо подвоєння приголосних у словах бовва́н, Га́нна, лляни́й, овва́,

сса́ти, а також у похідних від них словах боввані́ти, Га́ннин, ви́ссати, ссавці́

та ін.

Подвоєння букв як наслідок подовження приголосних перед Я, Ю, Є, І

4. Приголосні д, т, з, с, л, н, ж, ш, ц, ч подовжуються (на письмі їх

позначаємо двома буквами), коли вони стоять після голосного:

а) перед я, ю, і, є в усіх відмінкових формах іменників середнього роду II

відміни (крім форми родового множини): знаря́ддя, знаря́ддю, (на) знаря́дді

та ін.; життя́, життю́, (у) житті́; моту́ззя, (у) моту́ззі; коло́сся, коло́ссю,

(у) коло́ссі; гілля́, гіллю́, (на) гіллі́; знання́, знанню́, (у) знанні́; збі́жжя,

збі́жжю, (у) збі́жжі; сторі́ччя, сторі́ччю, (у) сторі́ччі; підда́шшя,

підда́шшю, (на) підда́шші; а також у похідних словах: гілля́ — гілля́стий,

гілля́чка; життя́ — життє́вий (і життьови́й), життє́пис та ін., але: знань,

знаря́дь, підда́ш, сторі́ч, угідь; якщо в родовому відмінку множини іменники

середнього роду закінчуються на -ів, подовження зберігаємо: відкриття́ —

відкритті́в, почуття́ — почуттів;

б) перед я, ю, і, е в усіх відмінкових формах деяких іменників чоловічого та

жіночого роду І відміни (за винятком родового множини на

-ей): суддя́, судді́, суддю́, су́ддів та ін.; стаття́, статті́, статте́ю (але в

родовому множини — стате́й); рілля́, ріллі́, ріллю́, рілле́ю; Ілля́, Іллі́, Іллю́,

Ілле́ю, І́лле та ін.;

в) перед ю в орудному відмінку іменників жіночого роду однини ІII відміни,

якщо в називному відмінку їх основа закінчується на один м’який або

шиплячий приголосний: мо́лодь — мо́лоддю, мить — ми́ттю, мазь — ма́ззю,

24

 

 

вісь — ві́ссю, міць — мі́ццю, сіль — сі́ллю, тінь — ті́нню, по́дорож —

по́дорожжю, ніч — ні́ччю, ро́зкіш — ро́зкішшю.

Примітка. Якщо основа закінчується на два приголосні, губний або р,

подвоєння немає: мо́лодість — мо́лодістю, приязнь – приязню, по́вість —

по́вістю, кров — кро́в’ю, ма́тір — ма́тір’ю, не́хворощ — не́хворощю.

г) перед я, ю в прислівниках зра́ння, навмання́, спросо́ння; попідвіко́нню,

попідти́нню;

ґ) перед ю, є у формах теперішнього часу дієслова ли́ти (ли́тися): ллю, ллєш,

ллємо́, ллєте́, ллють, ллє́ться, ллю́ться, а також у похідних: ви́ллю, відділлю́,

наллю́, розіллю́ та ін.

Примітка. Немає подвоєння букв на позначення приголосних в іменниках:

кутя́, попадя́, свиня́, у прикметниках тре́тя, тре́тє та ін.

ПРАВОПИС ПРЕФІКСІВ

З- (ІЗ-, ЗІ-). 1. Префікс з- перед глухими приголосними к, п, т, ф, х

переходить у с-: сказа́ти, спалахну́ти, стовкти́, сфотографува́ти, схили́ти.

Перед усіма іншими приголосними пишемо з (зрідка із): зба́вити, звести́,

зжи́тися, ззирну́тися, зсади́ти, зці́пити, зчепи́ти, зши́ток, ізжо́вкнути,

ізно́в, ізсере́дини.

2. Префікс з- (с-) уживаємо переважно у словах, корінь яких починається

голосним звуком або сполученням приголосного й голосного: зеконо́мити,

зігнорува́ти, зорієнтува́тися, зумо́вити, зга́слий, з’їзд, з’є́днувати, зма́зати,

знадли́вий, скороти́ти, склад і под.

3. Коли ж корінь слова починається сполученням приголосних, пишемо

здебільшого префікс зі-: зібга́ти, зігну́ти, зідра́ти, зізна́тися, зіпсува́тися,

зіста́вити, зі́ткнення, зіщу́литися тощо. Префікс зі- вживаємо також у

словах із коренем, перший склад якого становить звукосполучення губний +

й: зів’я́лий, зім’я́ти, зіп’я́стися (і сп’я́стися) тощо. У деяких словах можна

паралельно вживати префікси зі- та зо-: зігріва́ти і зогріва́ти, зімліва́ти і

зомліва́ти, зіпріва́ти і зопріва́ти, зітлі́ти і зотлі́ти.

БЕЗ-, РОЗ-, ЧЕРЕЗ- та ін. У префіксах без-, від- (од-), між-, над-, об-, перед,

під-, понад-, пред-, роз-, через- кінцевий дзвінкий приголосний перед

наступним глухим не змінюється: безкра́їй, безкори́сливий, відкриття́,

ві́дстань, міжконтинента́льний, міжплане́тний, надпоту́жний, обпали́ти,

обтруси́ти, передпла́та, передча́сний, підтри́мка, понадпла́новий,

представни́к, розтягну́ти, ро́зчин, розхита́ти, черезплі́чник.

 

25

 

 

ПРЕ-, ПРИ-, ПРІ- Префікс пре- вживаємо переважно в якісних

прикметниках і прислівниках для вираження найвищого ступеня вияву

ознаки: прега́рний, презавзя́тий, прекра́сний, прему́дрий, прекра́сно,

препога́но, а також у словах прези́рливий, прези́рство та словах

старослов’янського походження: преосвяще́нний, преподо́бний, престо́л.

Префікс при- пишемо переважно в дієсловах, що означають наближення,

приєднання, частковість дії, результат дії тощо, та в похідних від них словах:

прибі́гти, прибудува́ти, прикрути́ти, прибо́ркати, пришви́дшити; прибуття́,

приту́лок, при́браний, прива́бливий; в іменниках та прикметниках, утворених

унаслідок поєднання іменників із прийменником при та суфіксом: при́гірок,

при́ярок; прибере́жний, прикордо́нний; у прикметниках на означення

неповноти ознаки: приста́ркуватий.

Префікс прі- вживаємо тільки в словах прі́звисько, прі́звище, прі́рва.

АРХІ- В іменниках і прикметниках уживаємо префікс архі-: архіважли́вий,

архідия́кон, архімандри́т, архістрати́г, архієпи́скоп, архієре́й, архімільйоне́р,

архіскладни́й.

Уживання голосного и в префіксі анти- та голосного і в префіксі квазі- не

підпадає під дію правила «дев’ятки», пор.: антиалкого́льний,

антиаромати́чний, антиаргуме́нт антиестети́чний, антиєвропе́йський,

антиінфляці́йний,

антиурядо́вий,

антия́дерний;

квазіглоба́льний,

квазіпло́ский, квазіпру́жність, квазіри́нок, квазісті́йкість, квазічасти́нка.

ПРАВОПИС СУФІКСІВ

Іменникові суфікси

-ИК, -НИК / -ІВНИК, -ЛЬНИК. 1. В українських суфіксах -ик,

-ник / -івник, -льник пишемо и: бра́тик, ву́злик, коля́дник, мрі́йник, лі́рник,

газівни́к, наста́вник, працівни́к, верста́льник, уболіва́льник.

Примітка. Від українського суфікса -ик потрібно відрізняти іншомовні

суфікси -ик, -ік (-їк), у яких пишемо и або і (ї) відповідно до правил

уживання и та і (ї) в словах – загальних назвах іншомовного походження:

істо́рик, ме́дик, рома́нтик, фі́зик, але: акаде́мік, меха́нік, проза́їк, хі́мік.

-ИВ-(О) 2. У суфіксі -ив-(о), що вживається для вираження збірних понять,

які означають матеріал або продукт праці, пишемо тільки и: ва́риво, до́бриво,

ку́риво, ме́ливо, мере́живо, мі́сиво, моро́зиво, па́ливо, пе́чиво, пря́диво, але:

ма́рево (не матеріал і не продукт праці).

-ЛЬНИК. 3. У суфіксі -льник після л перед н завжди пишемо ь:

постача́льник, уболіва́льник, волочи́льник, масти́льник; полі́льник.

26

 

 

-АЛЬ, -ЕНЬ, -ЕЦЬ (-ЄЦЬ), -ІСТЬ, -ТЕЛЬ 4. Усі слова із суфіксами

-аль, -ень, -ець (-єць), -ість, -тель пишемо з ь: кова́ль, скрипа́ль; ве́летень,

у́чень; боре́ць, італі́єць, мовозна́вець, перемо́жець; зда́тність, сві́жість;

вихова́тель, люби́тель.

-НН-(Я) / -ІНН-(Я), -АНН-(Я) (-ЯНН-(Я), -ЕНН-(Я) 5. Суфікси -нн-(я) / інн-(я), -анн-(я) -янн-(я) пишемо з двома буквами н. Варіант суфікса

-інн-(я) мають іменники середнього роду, утворені від дієслів із голосними

основи и та і: горі́ти — горі́ння, носи́ти — носі́ння, ходи́ти — ході́ння,

шаруді́ти — шарудіння; варіант суфікса -анн-(я) (-янн-(я) – відієслівні

іменники середнього роду, утворені від дієслів із голосним основи а (я):

гука́ти — гука́ння, гуля́ти — гуля́ння, зроста́ти — зроста́ння, сприя́ти —

сприя́ння; варіант -енн-(я) – віддієслівні іменники середнього роду, у яких

наголос падає на корінь: зве́рнення, напру́ження, підне́сення, удоскона́лення.

-ИНН-(Я) 6. Суфікс -инн-(я) вживаємо в іменниках середнього роду, що

означають збірні поняття: бобови́ння, гарбузи́ння, картопли́ння, павути́ння.

-ЕН-(Я) (-ЄН-(Я) 7. Суфікс -ен-(я) (-єн-(я) вживаємо в іменниках середнього

роду, що означають малі істоти: вовченя́, гусеня́, чаєня́.

-ЕЧОК (-ЄЧОК), -ЕЧК-(А) (-ЄЧК-(А), -ЕЧК-(О) (-ЄЧК-(О), -ИЧОК, ИЧК-(А) 8. У суфіксах зі зменшено-пестливим значенням -ечок (-єчок), ечк-(а) (-єчк-(а), -ечк-(о) (-єчк-(о) пишемо е (є) або и: верше́чок, міше́чок,

крає́чок; ді́жечка, копі́єчка, Марі́єчка, рі́чечка; віко́нечко, слове́чко, яє́чко,

но́жичок, трави́чка.

-ЕНК-(О) (-ЄНК-(О) і -ЕНЬК-(О, А) 9. Правопис цих суфіксів залежить від

значень іменників, які вони утворюють: суфікс -енк-(о) (-єнк-(о) вживаємо

здебільшого в іменниках, що означають прізвища: Ада́менко, Кра́вченко,

Мусіє́нко, Олексі́єнко, зрідка — у загальних назвах: безба́тченко,

безха́тченко, ковале́нко; суфікс -еньк-(о, а) (-єньк-(о) – для утворення

пестливих назв: ба́тенько, кониче́нько, се́рде́нько; ні́женька, топо́ленька.

-ИСЬК-(О) (-ЇСЬК-(О), -ИЩ-(Е) (-ЇЩ-(Е) 10. За допомогою суфіксів

-иськ-(о) (-їськ-(о), -ищ-(е) (-їщ-(е) утворені слова переважно з емоційнонегативним забарвленням від іменників усіх родів, причому після букви на

позначення приголосного пишемо и, а на позначення голосного — ї:

гної́сько, дівчи́сько, хлопчи́сько; ножи́ще, ручи́ще, во́гнище, побо́їще.

-ОВИЧ (-ЬОВИЧ), -ІВН-(А) (-ЇВН-(А) 11. Суфікс -ович (-ьович) уживаємо

тільки для утворення чоловічих імен по батькові: Ві́кторович, Васи́льович,

Іва́нович, Мики́тович, Олексі́йович, Ю́рійович.

Суфікс -івн-(а) (-ївн-(а) вживаємо для утворення жіночих імен по батькові

від особових імен відповідно на приголосний і на -й: Бори́сівна, Васи́лівна,

І́горівна, Горді́ївна, Сергі́ївна, Ю́ріївна.

27

 

 

Від таких імен, як Григо́рій, Ілля́, Кузьма́, Лука́, Мико́ла, Са́ва, Хома́, Я́ків,

відповідні імена по батькові будуть: Григо́рович, Григо́рівна; Іллі́ч, Іллі́вна;

Ку́зьмович (і Кузьми́ч), Кузьмі́вна; Луки́ч, Лукі́вна; Микола́йович (і

Мико́лович), Микола́ївна (і Мико́лівна); Са́вович (і Са́вич), Са́вівна; Хо́мович (і

Хоми́ч), Хомі́вна; Я́кович, Я́ківна.

Примітка. І в основі особового імені чергується з о в імені по батькові:

Анті́н — Анто́нович, Анто́нівна; Фе́дір — Фе́дорович, Фе́дорівна.

-ІВК-(А) (-ЇВК-(А), -ОВК-(А) 12. В іменниках жіночого роду, утворених від

іменників та інших частин мови, уживаємо суфікс -івк-(а) (-ївк-(а): голі́вка,

долі́вка, ножі́вка, полі́вка, гаї́вка, криї́вка, спирті́вка, часті́вка, шалі́вка,

шихті́вка.

У деяких іменниках використано суфікс -овк-(а): голо́вка (капусти), духо́вка,

підгото́вка.

-ОК 13. В іменниках чоловічого роду після приголосних уживаємо суфікс ок, голосний о якого в непрямих відмінках випадає: вершо́к, гайо́к, кийо́к,

кіло́к, лужо́к, стручо́к; після м’яких приголосних перед суфіксом -ок пишемо

ь: деньо́к, пеньо́к.

-ИР, -ИСТ, -ИЗМ, -ІР, -ІСТ, -ІЗМ 14. И пишемо в іншомовних суфіксах -ир,

-ист, -изм, ужитих після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р: бригади́р, каси́р, команди́р;

бандури́ст, пейзажи́ст, хори́ст; класици́зм, романти́зм, педанти́зм,

терори́зм; після решти приголосних пишемо -ір, -іст, -ізм: банкі́р, пломбі́р;

ідеалі́ст, піані́ст, романі́ст, модерні́зм, реалі́зм, зокрема і в утвореннях від

українських коренів: боротьбіст, побутовізм, речовізм та ін.

Після голосних у цих суфіксах пишемо ї: герої́зм, конвої́р, ліцеї́ст.

Прикметникові та дієприкметникові суфікси

-Н-(ИЙ), -Н-(ІЙ). 1. За допомогою суфікса -н-(ий) утворено основний склад

якісних і відносних прикметників: дру́жний (спів), за́хідний, мільйо́нний,

прина́дний, приро́дний, фабри́чний.

Суфікс -н-(ій) ужитий порівняно в небагатьох прикметниках, переважно

відносних: бра́тній, всесві́тній, горо́дній, да́вній, жи́тній, за́дній, кра́йній,

лі́тній; майбу́тній, ма́терній; незабу́тній, осві́тній, пі́зній, ра́нній,

самобу́тній, субо́тні́й, ха́тній та ін. Цей суфікс типовий для всіх

прикметників відприслівникового та відіменникового походження, що мають

перед ним ж, ш: бли́жній, вчора́шній, да́внішній, дома́шній, доро́жній,

дру́жній (потиск руки), зо́внішній, коли́шній, му́жній, поздо́вжній, поро́жній,

прийде́шній, ра́нішній, сіне́шній, спра́вжній, сього́днішній, туте́шній,

худо́жній, але — поту́жний.

 

28

 

 

Примітка. У прикметниках, твірна основа яких закінчується на н,

приєднання суфіксів -н-(ий), -н-(ій) зумовлює подвоєння н: знаме́нний,

осі́нній, пли́нний, ра́нній, тума́нний.

-ИЧН-(ИЙ), -ІЧН-(ИЙ) (-ЇЧН-(ИЙ) 3. Після приголосних д, т, з, с, ц, ж, ч,

ш, р у прикметниках, утворених від основ іномовного походження, пишемо

похідний суфікс -ичн-(ий): істори́чний, класи́чний, математи́чний,

ортопеди́чний; після решти приголосних — -ічн-(ий): академі́чний,

анархі́чний, археологі́чний, епі́чний, ідилі́чний, органі́чний; синонімі́чний, після

голосних -їчн-(ий): архаї́чний, герої́чний, прозаї́чний.

-ИН, -ЇН 4. У присвійних прикметниках, утворених від іменників І відміни,

після букв на позначення приголосних (крім й) пишемо суфікс -ин: ба́ба —

ба́бин, мама – ма́мин, Га́нна — Га́ннин, Ка́тря — Ка́трин, Мару́ся —

Мару́син, свекру́ха — свекру́шин, ті́тка — ті́тчин; після голосних — -їн: Зо́я

– Зо́їн, Марі́я — Марі́їн, Соломі́я – Соломі́їн, Софі́я — Софі́їн.

-ИН-(ИЙ), -ЇН-(ИЙ) 5. У прикметниках зі значенням присвійності,

утворених від назв тварин, після букв на позначення приголосних (крім й)

пишемо суфікс -ин-(ий): бджоли́ний, голуби́ний, гороби́ний, качи́ний,

орли́ний; після букв, що передають голосний, та апострофа — -їн-(ий):

змії́ний, солов’ї́ний.

-ИСТ-(ИЙ), -ЇСТ-(ИЙ) 6. Ці прикметникові суфікси вказують на

інтенсивний вияв ознаки. Суфікс -ист-(ий) пишемо після букв, що позначать

приголосні: барви́стий, голоси́стий, іскри́стий, пери́стий (подібний до пера;

але пері́стий — рябий), промени́стий, -їст-(ий) – після букв на позначення

голосних: вибо́їстий, гної́стий, олі́їстий, трої́стий.

-ЕВ-(ИЙ), -ЄВ-(ИЙ), -ОВ-(ИЙ) 7. Суфікс -ев-(ий) уживаємо в прикметниках,

що мають перед цим суфіксом букву на позначення м’якого або шиплячого

приголосного і в яких наголос падає переважно на основу слова: березне́вий,

груше́вий, овоче́вий, си́тцевий. Якщо перед суфіксом стоять букви на

позначення м’яких н, т та й, то пишемо -єв-(ий): алюмі́нієвий, діє́вий,

життє́вий, значеннє́вий, поняттє́вий, суттє́вий.

Суфікс -ов-(ий) незалежно від наголосу вживаємо у прикметниках, що мають

перед цим суфіксом букву, яка передає твердий приголосний: вітрови́й,

казко́вий, ква́рцовий, палацо́вий, святко́вий, службо́вий. Крім того, суфікс ов-(ий) пишемо в прикметниках, що мають перед цим суфіксом букви на

позначення шиплячих (ж, ч, ш, щ), м’яких приголосних або й, причому

наголос у них падає на закінчення: біржови́й, бойови́й, гайови́й, грошови́й,

дощови́й, крайови́й, нульови́й, речови́й, стильови́й.

За цими правилами пишемо суфікси -ов-, -ев- (-єв-) у присвійних

прикметниках жіночого і середнього роду: суфікс -ов- уживаємо в

присвійних прикметниках, утворених від іменників ІІ відміни чоловічого

роду твердої групи: ба́тько – ба́тькова, ба́тькове; ма́йстер — ма́йстрова,

29

 

 

ма́йстрове; Петро́ — Петро́ва, Петро́ве; сусі́д – сусі́дова, сусі́дове;

Шевче́нко — Шевче́нкова, Шевче́нкове; суфікс -ев- (після голосного -єв-)

уживаємо в присвійних прикметниках, утворених від іменників ІІ відміни

чоловічого роду м’якої та мішаної груп: Андрі́й — Андрі́єва, Андрі́єве; І́гор —

І́горева, І́гореве; кобза́р — кобзаре́ва, кобзаре́ве; пісня́р — пісняре́ва,

пісняре́ве; скрипа́ль — скрипале́ва, скрипале́ве; сто́рож — сто́рожева,

сто́рожеве; това́риш — това́ришева, това́ришеве.

Голосні о, е суфіксів -ов-, -ев- (-єв-) чергуються в закритому складі з і:

Василе́ва — Василі́в, ма́йстрова — ма́йстрів, Олексі́єва — Олексі́їв.

-УВАТ-(ИЙ) (-ЮВАТ-(ИЙ), -ОВАТ-(ИЙ), -ОВИТ-(ИЙ) (-ЬОВИТ-(ИЙ)

8. Суфікс -уват-(ий), а після м’яких приголосних — -юват-(ий) уживаємо в

прикметниках на позначення неповного ступеня вияву ознаки: білува́тий,

горбува́тий, круглува́тий, синюва́тий, темнува́тий, а також властивості,

подібності, схильності до чогось: дуплува́тий, злодійкува́тий, остюкува́тий,

піскува́тий.

Суфікс -оват-(ий) маємо в небагатьох прикметниках, наголос у яких падає на

о: плиско́ватий, стовбо́ватий.

Суфікс -овит-(ий) (-ьовит-(ий) уживаємо в прикметниках на позначення

високого ступеня вияву ознаки: гордови́тий, грошови́тий, таланови́тий,

працьови́тий.

Дієслівні суфікси

-УВА- (-ЮВА-), -ОВА-. 1. У багатьох дієсловах української мови пишемо

суфікс -ува- (-юва-): будува́ти, гостюва́ти, керува́ти, міркува́ти,

учителюва́ти. У віддієслівних іменниках та дієприкметниках -ува- (-юва-)

пишемо тоді, коли на перший голосний цього суфікса не падає наголос:

викру́чувати — викру́чування, викру́чуваний; очі́кувати — очі́кування,

очі́куваний; підси́нювати — підси́нювання, підси́нюваний; якщо на перший

голосний суфікса падає наголос, то в дієприкметниках і зрідка в іменниках

пишемо -ова-: друкува́ти — друкува́ння, але друко́ваний; малюва́ти —

малюва́ння, але мальо́ваний; підпорядкува́ти — підпорядкува́ння, але

підпорядко́ваний; риштува́ти — риштува́ння, але ришто́вання, ришто́ваний.

-ОВУВА- (-ЬОВУВА-) 2. Суфікс -овува-(-ьовува-) уживаємо в дієсловах і

похідних від них іменниках та дієприкметниках, його перший голосний

завжди наголошений: завойо́вувати — завойо́вування, завойо́вуваний;

перемальо́вувати — перемальо́вування, перемальо́вуваний; скупо́вувати —

скупо́вування, скупо́вуваний.

30

 

 

-ІР-, -ИР- 3. Дієслова іншомовного походження, що мають у мові-джерелі

суфікс -ір-, в українській мові звичайно втрачають цей суфікс у всіх формах:

загітува́ти — загіто́ваний, закомпостува́ти – закомпосто́ваний,

зареєструва́ти — зареєстро́ваний, поінформува́ти — поінформо́ваний,

сконструюва́ти — сконструйо́ваний. Лише в деяких дієсловах для усунення

небажаної омонімії зберігаємо суфікс -ір- (після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р —

-ир-): букси́рувати (бо є буксува́ти), пари́рувати (бо є парува́ти), полірува́ти

(бо є полюва́ти), репети́рувати (бо є репетува́ти). Суфікси -ір-, -ирпишемо також у поодиноких дієсловах: драгі́рувати, коти́рувати,

лаві́рувати, марширува́ти, пікі́рувати, трети́рувати, солі́рувати.

ПРАВОПИС СЛІВ РАЗОМ, ІЗ ДЕФІСОМ, ОКРЕМО

Загальні правила правопису складних слів

Складні слова можуть утворюватися з двох і більше основ (слів)

за допомогою сполучних голосних звуків і без них.

Складні слова зі сполучними голосними звуками О, Е (графічно Е та Є):

1. Коли перша частина складного слова — основа прикметника твердої

групи, то сполучним звуком є о: важкоатле́т, гірничопромисло́вий,

чорнóзем, яснозо́рий; якщо ж перша частина такого слова — основа

прикметника

м’якої

групи,

то

перед

о

пишемо

ь: верхньолýжицький, давньору́ський,

нижньогі́рський, ранньостúглий,

середньодобовúй,

середньові́ччя, синьоо́кий,

задньоязикóвий,

передньобоковúй.

2. Коли перша частина складного слова — основа іменника, числівника або

займенника, то сполучним звуком буває:

а) о після твердого приголосного, зокрема й шиплячого: водозабі́р,

Водохрéстя, дощомі́р, країнознáвство, рибокомбінáт, сировáр, торфорі́з,

цементовóз, грушоподі́бний, душогýб, однодéнний, самовиховáння,

самовчи́тель, але: кожум’я́ка;

б) о в числівниковій основі дво- перед наступним приголосним, голосним та

й: двотижнéвий, двоáктний, двоелектрóдний, двоосьови́й, двоєдúний,

двоя́русний, двоóкис, двоóкисень, двооксúд;

в) е після м’якого приголосного (неподовженого), яким закінчується основа

іменника м’якої групи: бурело́м, землетру́с, землемíр, киснетерапíя,

краплеподíбний, скéлелаз, працезда́тний, а в деяких випадках – після

шиплячого: овочесхо́вище, очеви́дний, ножетримáч, дружелю́бний, але

традиційно: коно́в’язь, коного́н, свинопа́с, свиномáтка, костопрáв,

костогрúз, повітродýв, повітрозабíрник;

31

 

 

г) е після й, яким закінчується основа іменника м’якої групи, та після м’якого

подовженого приголосного першої частини стає є: боєзда́тність,

краєзнáвство,

націєтвóрення,

життєзда́тний,

життє́пис,

сміттє́збиральний.

Роль сполучного звука у складних словах виконує також останній голосний

першого незмінного іменника чи першої незмінної основи іншомовного

походження, переважно о, а (відеозáпис, радіокоміте́т, кінофíльм,

стереоапаратýра, автовокзáл, дискоклýб, Євросою́з, Європарлáмент,

наночастинки, медіалінгвістика, медіастилістика), а також голосний, яким

закінчується перше слово, зокрема и (всюдихíд, тринíжок, трикілометрóвий,

триóкисень, триáтомний, чотирикýтник, чотирибáльний, чотириосьовúй,

семидéнний, двадцятирíчний), е (морепродýкти, сонцестоя́ння), а

(півтораметрóвий, кількаразóвий, кількаповерхóвий, сім’ядóля, сім’япрóвід),

у (двою́рідний, трою́рідний).

Складні слова без сполучного голосного звука

3. Складні слова утворюються без сполучного голосного звука, якщо:

а) перша основа закінчується на приголосний звук (Болгра́д, Вúшгород,

Мúргород, Нóвгород, крайнéбо, хлорвінíл, хлорбензóл) та -ох (двохсóтий,

двохсотрíччя, трьохтúсячний, чотирьохмільйóнний, чотирьохмілья́рдний);

б) першу основу скорочено до приголосного: артпóлк, будмайдáнчик,

драмтеáтр, завкáфедри, літстýдія, медзáклад, міськрáда, педуніверситéт.

4. Складні слова пишемо разом і з дефісом.

Р а з о м пишемо:

а) складноскорочені слова (мішані та складові абревіатури) й похідні від них:

адмінресýрс, адмінрефóрма, академвідпýстка, багатвéчір, бухóблік,

виконро́б, власкóр, держмúто, держустанóва, елітжúтло, інвалю́та,

інвестпроéкт, інтербригáда, інформповідóмлення, інформцéнтр, Кабмíн,

Київзеленбýд, комба́т, лісгóсп, медперсонáл, Міносві́ти, мультфíльм,

Нацба́нк, нардéп, ощадбáнк, епідемситуáція, профспі́лка, Святвéчір,

соцзабезпéчення, соцстра́х, спецзавдáння, спецвúпуск, спортмайдáнчик,

фармпрепарáт, флешмо́б, комба́тівський, ощадбáнківський, профспілко́вий,

соцстра́хівський;

б) слова з першими регулярно вживаними іншомовними компонентами на

голосний та приголосний: абро-, авіа-, авто- («само», «автоматичний»),

агро-, аеро-, аква-, алко-, арт-, астро-, аудіо-, біо-, боди-, боді- (перед

голосним), веб-, геліо-, гео-, гідро-, дендро-, екзо-, еко-, економ-, етно-,

32

 

 

євро-, зоо-, ізо-, іно-, квазі-, кібер-, мета-, метео-, моно-, мото-, нарко-,

нео-, онко-, палео-, пан-, пара-, поп-, прес-, псевдо-, соціо-, теле-, фіто-,

фолк- (фольк-), фоно-, та ін.: аброморфéма, авіарéйс, автовідповідáч,

агробíзнес, аеромéтод, акватéхніка, алкотéст, артрúнок, астрокорéкція,

аудіоальбóм, біоцúкл, бодибíлдинг, бодіáрт, вебсторíнка, геліоцéнтр,

геополíтика, гідропáрк, дендропáрк, екопродýкти, економклáс, етногýрт,

єврозона, євроремóнт, зоосáд, іномáрка, квазіóптика, квазісиметрúчний,

кібермашúна,

метамóва,

метеостáнція,

моновистáва,

мотокрóс,

наркобíзнес, неосфéра, онколікáрня, панамерикáнський, параолімпíєць,

попмýзика, попгýрт, пресконферéнція, псевдонаýка, псевдогромадя́нський,

соціосфéра, телехрóніка, фітотерапíя, фолкгýрт, фолькмýзика, фонозáпис,

так само слова з питомим компонентом лже-: лжепрорóк, лжесвíдок.

Примітка. Якщо такі іншомовні компоненти приєднані до власного імені, то

їх пишемо з дефісом: пан-Єврóпа, псéвдо-Фáуст.

Примітка. У компонента квазі- кінцевий і в позиції перед приголосним

наступного слова не переходить в и: квазівалю́та, квазігіпéрбола,

квазіконсерватúвний, квазілінíйний.

в) слова з першим іншомовним компонентом, що визначає

кількісний (дуже високий або слабкий) вияв чого-небудь: макро-, мікро-,

нано-, максі-, міді-, міні-, мульти-, полі-, архі-, екстра-, гіпер-, супер-,

ультра-, топ-, бліц-: макромолéкула, макроеконóміка, макроелемéнт,

мікроорганíзми, мікрохвúлі, мікрочастúнка, наночастúнки, максіóдяг,

мідіóдяг,

мініблóк,

мінідúск,

мінікомп’ю́тер,

мультимільйонéр,

мультивéктор, полісахарúди, полімотивáція, архішахрáй, архіскладнúй,

екстраклáс, гіперзвýк, гіпермáркет, супермáркет, супермодéль, супермóдний,

ультразвýк, ультрамóдний, топмéнеджер, топмодéль, бліцновúни,

бліцопúтування.

Примітка. У компонентів максі-, міді- кінцевий і в позиції перед

приголосним наступного слова не переходить в и: мáксімода, мáксісукня,

мíдімода, мíдіспідниця.

г) слова з першим іншомовним компонентом анти-, контр-, віце-, екс-,

лейб-, обер-, штабс-, унтер-: антивíрус, контрудáр, віцепрем’є́р, віцекóнсул,

ексчемпіо́н,

ексмінíстр,

експрезидéнт,

лейбгвардíєць,

лейбме́дик,

оберма́йстер, оберофіцéр, оберлейтенáнт, оберпрокурóр, штабскапіта́н,

унтерофіце́р, але за традицією контр-адмірáл.

Примітка. Із власною назвою (прізвищем) такі компоненти пишемо з

дефісом: “Анти-Дюринг”, екс-Югослáвія.

33

 

 

Примітка. У компонента анти- кінцевий и в позиції перед голосним

наступного слова не переходить в і: áнтиелектрон, áнтиісторичний,

áнтиімперіалістичний, áнтиінфекційний, áнтиінфляційний, áнтиокислювач,

áнтиурядовий.

ґ) складні слова, першою частиною яких є кількісний числівник, записаний

словом: двобі́чний, двоóкий, тривідсо́тковий, трикýтник, трия́русний,

чотиримíсячний,

чотириáктний,

сорокарíчний,

півтораметрóвий,

двадцятип’ятиповерхóвий, сімдесятирі́ччя, сторі́ччя, сімсотсорокарíччя,

п’ятсотдвадцятип’ятирíччя.

З д е ф і с о м пишемо:

а) слова, утворені повторенням того самого дієслова, що виражають

інтенсивну дію (писа́в-писа́в, роби́в-роби́в, ходи́в-ходи́в); прикметника чи

прислівника, що передають високий ступінь вияву ознаки (бі́лий-бі́лий,

леге́нький-леге́нький, бага́то-бага́то, далéко-далéко, си́ньо-си́ньо, ти́хоти́хо);

б) складні слова, утворені внаслідок поєднання синонімічних слів: ги́дкобри́дко, зро́ду-ві́ку, ти́шком-ни́шком, ча́сто-гу́сто; антонімічних слів: більшме́нш, ви́димо-неви́димо, купíвля-прóдаж; близьких за значенням слів,

що передають єдине поняття: ба́тько-ма́ти (батьки), хліб-сі́ль (їжа); слів

із тим самим коренем, але з різними закінченнями, префіксами чи

суфіксами: вели́кий-превели́кий, давни́м-давно́, з да́вніх-даве́н, з ді́да-пра́діда,

ма́ло-пома́лу,

пові́к-ві́ки,

ра́дий-раді́сінький,

си́ла-силе́нна,

ти́хийтихе́сенький.

Примітка. Два однакових іменники, числівники або займенники, один з яких

має форму називного відмінка, а другий — орудного, пишемо окремо: кінéць

кінцéм, честь чéстю, чин чúном, однúм однá.

в) складні слова, що означають приблизність: день-дру́гий, годи́на-дві,

не сього́дні-за́втра, три-чоти́ри.

Примітка. Поєднання слів зі значенням приблизності або певних числових

меж можуть складатися й з двох числівників, позначених цифрами. У такому

разі між ними ставимо тире: 3 – 4 дні, учні 8 – 10 клáсів.

г) складні вигуки та звуконаслідування, утворені переважно повторенням тієї

самої звукосполуки: гей-гéй, ого-го-гó, ой-ой-óй, ох-хо-хó, їй-бóгу, їй-прáво,

ґе-ґе-ґé, ку-кý, тук-тýк, дзень-дзелéнь, тьох-тьóх, кру-крý, курлú-курлú;

ґ) скорочення з належними до них цифрами: Ту-154, Ан-24, Як-40, БУ-1;

 

34

 

 

д) числівниково-літерні найменування класів, будинків, корпусів, поштових

відділень тощо: 7-А клас, 10-В клас, будúнок № 28-Г, кóрпус 3-А; Кúїв-1;

е) ініціальні абревіатури, написані великими або малими літерами, з будьяким словом: ВІЛ-інфéкція, віл-інфéкція, ДНК-анáліз, ДНК-експерти́за, ВІПзáла, віп-зáла, айтí-гáлузь; е-декларувáння, е-декларáція;

є) дві ініціальні абревіатури, написані великими літерами: ВІЛ-СНІД;

ж) слова-терміни, до складу яких входить літера алфавіту: П-поді́бний, Тподі́бний, вітамін-Д;

з) за традицією де-фáкто, де-ю́ре, стáтус-кво, карт-блáнш та ін.

Складні іменники

1. Р а з о м пишемо:

а) складні іменники, у яких поєднані за допомогою сполучного голосного

звука

дві

й

більше

основи,

друга

з яких —

віддієслівного

походження: водопíй, водолáз, газогíн, глибиномíр, глинокóп, дроворýб,

лісоспла́в, ляльковóд, металорíз, м’ясої́д, самохі́д, сінокíс, солевáр,

стрічкорíз, теплово́з, трубоклáд, хлібодáр, хліборíз;

б) складні іменники, утворені поєднанням прикметникової та іменникової

основ за допомогою сполучного голосного звука: білокрі́вці, високогíр’я,

густолíсся, дрібнóліс, жовтóцвіт, синьоцвіт, твердозéм, чорнóзем,

чорнóслив, чорнóліс, червононíжка, червонопíрка;

в) складні іменники, утворені за допомогою сполучного голосного звука з

двох іменникових основ: верболі́з, газобало́н, глинопісóк, лісосте́п,

людинодéнь,

льонолавсáн,

металоплáст,

носорі́г,

сталебетóн,

тóннокіломе́тр, торфогні́й, шлакоблóк), а також іменники, першою

частиною яких є незмінна основа іншомовного походження на о, а:

автомагістрáль, агрокультýра, велопробі́г, відеофі́льм, дискомýзика, кінозáл,

радіокомітéт, стереоекрáн, фотоспрáва, єврорúнок, нанодіагнúстика,

медіалінгвістика;

г) складні іменники, утворені з дієслова у формі другої особи наказового

способу та іменника: горúцвіт, зірви́голова, перекоти́по́ле, пройдúсвіт;

Колúвушко,

Непúйпиво,

Непúйвода,

Перебúйніс,

Тягнúбік,

Убúйвовк (прізвища);

ґ) складні іменники, утворені з кількісного числівника у формі родового

відмінка (для числівників дев’яносто, сто — називного), іменникової основи

35

 

 

та суфікса: дванадцятито́нка, двохсотрі́ччя, трьохсотп’ятдесятирíччя,

дев’яносторíччя, дев’яностоп’ятирíччя, сторíччя, стоп’ятдесятирі́ччя,

шестидéнка.

Примітка. Якщо такий числівник у складних іменниках означає дво-,

тризначне число і записаний цифрами, то його приєднуємо до другої частини

за допомогою дефіса: 750-рі́ччя, 900-рíччя.

д) складні іменники з першою частиною напів-, полу-: напівавтомáт,

напівімлá, напівкýщ, напівлюдúна, напівмáвпа, напівпітьмá, напівпрáвда,

напівфабрикáт, напів’я́ва, полýкіпок, полýмисок, полýдрабок.

Примітка. Невідмінюваний числівник пів зі значенням “половина” з

наступним іменником — загальною та власною назвою у формі родового

відмінка однини пишемо окремо: пів áркуша, пів годúни, пів відрá, пів мíста,

пів огіркá, пів óстрова, пів я́блука, пів я́щика, пів я́ми, пів Єврóпи, пів Кúєва,

пів Украї́ни. Якщо ж пів з наступним іменником у формі називного відмінка

становить єдине поняття і не виражає значення половини, то їх пишемо

разом: півáркуш, пíвдень, півзáхист, півкóло, півкýля, півмі́сяць, півóберт,

півовáл, півóстрів.

е) складні іменники, утворені з трьох і більше основ: автомотогурто́к,

радіоспектрогеліогрáфія, світловодолікува́ння, термогідродина́міка.

2. З д е ф і с о м пишемо:

1) складні іменники, утворені з двох самостійних іменників без допомоги

сполучного голосного звука.

У них відмінюються або обидва іменники, або тільки другий. Обидва

іменники відмінюємо, якщо вони означають:

а) спеціальність, професію, наукові звання: гінекóлог-ендокринóлог, лі́кареко́лог, магніто́лог-астроно́м, худóжник-карикатурúст, член-кореспонде́нт;

б) протилежні за змістом поняття: купі́вля-про́даж, ро́зтяг-стиск;

в) казкових

Відбувáйло;

 

персонажів: Зáйчик-Побігáйчик,

 

Лисúчка-Сестрúчка,

 

Цап-

 

г) рослини: брат-і-сестрá.

Другий іменник відмінюємо, якщо перший:

а) визначає певну прикмету чи особливість предмета, особи, явища, названих

другим: бíзнес-план, бізнес-проéкт, блок-систéма, ди́зель-мото́р, допінгконтрóль, інтернет-видáння, інтернет-пóслуга, компакт-дúск, кре́кінг36

 

 

проце́с, піар-áкція, піар-кампáнія, фан-клýб, фітнес-клýб; буй-ту́р, жарпти́ця, ко́зир-ді́вка, чар-зі́лля, дур-зíлля, розрúв-трава́;

б) є назвою літери грецького алфавіту, що лексикалізувалася: áльфа-прóмені,

áльфа-рóзпад, áльфа-частúнка, бéта-прóмені, бéта-рóзпад, бéта-частúнка,

дéльта-промíння, дéльта-частúнка, дéльта-фýнкція;

в) разом із другим становить єдине найменування військового звання,

державної посади (генерáл-капітáн, генера́л-лейтена́нт, генерáл-майóр,

прем’є́р-мінíстр), одиниці вимірювання чого-небудь (кілова́т-годи́на,

мегавáт-годúна), узвичаєних музичних понять (до-діє́з, мі-бемóль, сі-бемóль,

соль-діє́з та ін.), проміжних сторін світу (норд-ве́ст, норд-о́ст), деяких

рослин (сон-травá, мáти-й-мáчуха);

г) є невідмінюваним іменником іншомовного походження: сýші-бар, караóкебар;

2) складні іменники, утворені з двох самостійних за допомогою сполучного

голосного о: монгóло-татáри, ýгро-фíни, Австро-Угóрщина;

3) складні іменники з першими компонентами власне-, невласне, що надають

їм значення справжності / несправжності, ідентичності / неідентичності:

власне-зв’язки, невласне-зв’язки, власне-іменники;

4) першу частину складного слова (яке пишеться разом або через дефіс), за

якою вжите слово з такою самою, як в першої, другою частиною: áудіо- та

відеопродýкція, нáціє- й мовотвíрні процéси, кýлько- й роликопідши́пники,

рáдіо- й телеапарату́ра, тéпло- й гідроелектроста́нції.

Прикладка

Між прикладкою та означуваним іменником ставимо дефіс або ж пишемо їх

окремо, що залежить від їхнього значення та місця одне щодо одного.

Примітка. Про вживання розділових знаків з прикладками див. Правила

вживання розділових знаків. Тире, п. 6 б.

Д е ф і с с т а в и м о:

1. Якщо означальний (прикладковий) іменник вжито після означуваного

іменника:

вовк-жадню́га,

ді́вчина-красу́ня,

дівкú-чарівнúці,

козáкхарактéрник, краї́на-інвéстор, краї́на-кредитóр, мóва-джерелó, мóвапосерéдниця, óчі-намистúнки, хло́пець-богати́р, хлóпчик-мізúнчик, земля́мáти, Украї́на-нéнька.

 

37

 

 

2. Якщо означальним іменником є родова назва, ужита після іменника —

видової назви: Дніпрó-рікá, Йордáн-рíчка, Сапýн-горá, звіробíй-травá.

3. Якщо означуваний і означальний іменники можуть мінятися місцями, але

означальну роль виконує другий іменник: ді́вчина-грузи́нка і грузи́нкаді́вчина, учи́тель-фі́зик і фі́зик-учи́тель, худо́жник-пейзажи́ст і пейзажи́стхудо́жник.

4. Якщо означальний іменник уходить до складу терміна, де він утрачає своє

значення, внаслідок чого утворюється складний іменник без сполучного

звука: гриб-парази́т, жук-корої́д, зáєць-русáк, зáєць-біля́к, льон-довгуне́ць,

льон-кучеря́вець, льон-сирéць.

Д е ф і с н е с т а в и м о:

Якщо означальний іменник є видовою назвою щодо першого іменника —

родової назви: мі́сто Ки́їв, ріка́ Дніпрó, краї́на Украї́на, селó Мóринці, горá

Сапýн, трава́ звіробі́й.

Складні числівники

1. Р а з о м пишемо:

а) складні кількісні числівники: одинáдцять, п’ятдеся́т, три́ста (трьохсо́т,

трьомстáм, трьомастáми, трьохстáх), півторá;

б) складні порядкові числівники, останнім компонентом яких є -сотий, тисячний,

-мільйонний,

мільярдний: трьохсо́тий,

дев’ятисо́тий, двохтúсячний, десятитúсячний, п’ятсоттридцятити́сячний,

чотирьохмільйонний, п’ятдесятимільйóнний, шістдесятип’ятимільйо́нний,

трьохмільярдний, семимільярдний.

Примітка 1. Складені кількісні та порядкові числівники пишемо

окремо: ти́сяча п’ятсо́т, три́дцять ві́сім, ти́сяча дев’ятсо́т вісімдеся́т

восьмий; мілья́рд чотирьохмільйóнний, мільйóн трьохтúсячний.

Примітка 2. Кількісні та порядкові числівники, до складу яких входять

форма з половиною й под., також пишемо окремо: дві з половúною тúсячі,

три з полови́ною ти́сячний загі́н.

2. З д е ф і с о м пишемо порядкові числівники, перша частина яких передана

цифрами: 3-ти́сячний, 35-мільйо́нний, 4-мілья́рдний;

Складні займенники

1. Р а з о м пишемо складні неозначені займенники, утворені від займенників

інших семантичних груп за допомогою часток аби-, ані- де-, -сь: абúхто

38

 

 

(абúкого, абúкому і т. д.), абúякий (абúякого, абúякому і т. д.), абúчий

(абúчийого, абúчийому і т. д.), аніхтó (анікóго, анікóму і т. д.), аніщó (анічóго,

анічóму і т. д.), анія́кий (анія́кого, анія́кому і т. д.), анічúй (анічийóго,

анічийóму і т. д.), дéхто (дéкого, дéкому і т. д.), дéщо (дéчого, дéчому і т. д.),

дéякі (дéяких, дéяким і. т. д.), хтось (когóсь, комýсь і т. д.), щось (чогóсь,

чомýсь і т. д.) якúйсь (якóгось, якóмусь і т. д.), котрúйсь (котрóгось,

котрóмусь і т. д.).

2. З д е ф і с о м пишемо складні неозначені займенники, що мають у своєму

складі частки будь-, -будь, -небудь, казна-, хтозна-, бозна-: будь-хто́, будькогó, будь-що́, будь-чомý, бýдь-чий, будь-яки́й, будь-котри́й; хто-бу́дь, щобу́дь, чий-бу́дь, який-бу́дь котри́й-бу́дь; хто-не́будь, що-не́будь, чий-не́будь,

яки́й-не́будь, котрúй-не́будь; кáзна-хто, ка́зна-що, кáзна-чий, кáзна-якúй,

хто́зна-яки́й, бóзна-що. Але: будь у ко́го, будь на чо́му, ка́зна з ким, хтóзна

при ко́му, бóзна в кого, тому що між часткою і займенником ужито

прийменник.

Складні прикметники

1. Р а з о м пишемо складні прикметники зі сполучними голосними о

(здебільшого),

е

(після

м’якого

приголосного:

кальцієвмíсний,

марганцевмíсний, натрієвмíсний), з першою числівниковою основою на -и

(див. пункт д), з першою іменниковою основою на приголосний

(натрійорганíчний, хлорвтóристий). Вони охоплюють:

а) складні прикметники, утворені від складних іменників, які пишуть разом:

агрокультýрний (агрокультýра), електросилови́й (електроси́ла), лісостеповúй

(лісостéп),

м’ясозаготівéльний

(м’ясозаготíвля),

монокультýрний

(монокультýра), радіофізи́чний (радіофі́зика), самохі́дний (самохі́д),

сірковóдневий

(сірковóдень),

теплообмі́нний

(теплоо́бмін),

хлібозаготіве́льний (хлібозаготі́вля), цементобетóнний (цементобетóн),

чорнозéмний (чорнóзем);

б) складні

прикметники,

утворені

від

сполучення

іменника

та узгодженого з ним прикметника: високоврожáйний (висóкий врожáй),

внутрішньоóчний (внýтрішнє óко), довгохвильовúй (дóвгі хвúлі),

загальноосвíтній (загáльна осві́та), загальнодостýпний (загáльний дóступ),

західноукраїнський (зáхідна Україна), зовнішньополітúчний (зóвнішня

полíтика), короткостебловúй (корóтке стеблó), легкоатлетúчний (легка́

атле́тика),

марганцеворýдний

(мáрганцева

рудá),

мовностильовúй

(мóвний стиль),

молочнопромислóвий

(молóчна

промислóвість),

м’якопіднебíнний (м’якé піднебíння), народногосподáрський (нарóдне

господáрство), народнопоетúчний (нарóдна поéзія), низькопродуктúвний

(низькá

продуктúвність),

первіснообщúнний

(первíсна

общúна),

39

 

 

правоберéжний

(прáвий

бéрег),

сільськогосподáрський

господáрство), східнослов’я́нський (схі́дні слов’я́ни);

 

(сільське́

 

в) складні прикметники, утворені від сполучення дієслова і залежного від

нього безсуфіксного іменника волелю́бний, деревообрóбний, машинобудівнúй,

світлопоглинáльний,

сміттєочиснúй,

соломоподрíбнювальний,

сталерозливнúй, струмовимíрювальний.

Примітка. Якщо друга частина пов’язана з префіксальним дієсловом, то

складний прикметник пишемо через дефіс: вантáжно-розвантáжувальний,

контрóльно-вимі́рювальний.

г) складні прикметники, перший компонент яких утворений від прислівника

(багатопрохіднúй, важкорозчúнний, круглообертáльний, малочутлúвий,

легкозаймúстий, сильнодíйний, тонкомíрний, тугоплáвкий), так само й ті,

другий компонент яких утворений від дієприкметника (багатоспрямóваний,

важкопрогнозóваний, високооплáчуваний, густозасéлений, довгоочíкуваний,

маловжúваний,

низькооплáчуваний,

новоутвóрений,

новозаснóваний,

різноспрямóваний, свіжозрýбаний, свіжоскóпаний, слабконатя́гнутий,

тонкомéлений, тонкорозпорóшений).

Примітка 1. Прислівники, утворені з відносних (зрідка – якісних)

прикметників, здебільшого зберігають на собі логічний наголос

і не зливаються

в одне

слово

з наступним

прикметником

або

дієприкметником: абсолю́тно сухи́й, вíльно конвертóваний, валéнтно

пов’язаний, діаметра́льно протиле́жний, наукóво обгрунтóваний послідо́вно

миролю́бний, чíтко окре́слений, соціáльно актúвний, соціáльно небезпéчний,

соціáльно свідóмий, суспі́льно кори́сний, суспі́льно необхі́дний, хімі́чно

стійкúй, професíйно орієнтований, компете́нтнісно орієнтóваний.

Примітка 2. У складних термінах перший прислівниковий компонент,

що уточнює значення другого прикметникового компонента, пишемо разом

із

ним: видовженотупоконі́чний,

короткогрушоподі́бний,

округлояйцеподі́бний.

ґ) складні прикметники (з двох або кількох компонентів), у яких основний,

переважно термінологічний зміст передає останній прикметник, а попередні

(попередній) звужують або уточнюють його: вузькодіалéктне (мóвне я́вище),

давньоверхньоніме́цька

(мóва),

середньоверхньоніме́цька

(мóва),

середньонижньоніме́цька

(мóва),

двовуглеки́слий

(газ),

глибокозадньоязикóвий (звук), лінгвостилісти́чні (особлúвості); також —

глухоніми́й, сліпоглухоніми́й;

 

40

 

 

д) складні прикметники, першою частиною яких є числівник, написаний

словом:

семиразо́вий,

десятиметрóвий,

двадцятиповерхо́вий,

стодвадцятип’ятирі́чний, п’ятдесятитóнний.

2. З д е ф і с о м пишемо:

1) складні прикметники, утворені від складних іменників, які також пишуть

з дефісом: генера́л-губерна́торський (генера́л-губерна́тор), ди́зель-мото́рний

(ди́зель-мото́р),

монгóло-татáрський

(монгóло-татáри),

націонáлпатріотúчний (націонáл-патріóт), сі-бемóльний (сі-бемóль), соціа́лдемократи́чний (соціа́л-демокра́т), соціа́л-патріотúчний (соціа́л-патріóт),

соціа́л-пацифíстський (соціа́л-пацифíст), ýгро-фíнський (ýгро-фíни), (іва́нофранкíвський (Іва́но-Франкíвськ), пýща-водúцький (Пýща-Водúця);

2) складні прикметники, утворені за допомогою сполучного голосного о з

двох граматично не підпорядкованих основ; вони об’єднують:

а) складні прикметники, основи яких називають незалежні поняття агра́рнопромислóвий, архітектýрно-будівельний, військо́во-морськи́й, військо́вопольови́й,

військо́во-спорти́вний,

воє́нно-стратегі́чний,

електро́ннообчи́слювальний, киснéво-воднéвий, крáпково-штриховúй, культу́рнотехні́чний,

лінíйно-стрічковúй,

лісопи́льно-струга́льний,

мо́внолітерату́рний, молóчно-м’яснúй, музúчно-танцювáльний, м’я́льно-тіпáльний,

навча́льно-виховни́й,

навчáльно-наукóвий,

наукóво-експериментáльний,

науко́во-прикладнúй,

постача́льно-збутови́й,

свердли́льно-довба́льний,

свердлúльно-шліфувáльний, свинцéво-мíдний, спúнно-черевнúй, столя́рнотесля́рський, судúнно-капіля́рний, сушúльно-сортувáльний, суспі́льнополіти́чний, худóжньо-реставрацíйний; між компонентами таких складних

прикметників можна вставити сполучник і, пор.: агра́рний і промúсловий,

навча́льний і виховнúй

Примітка. Складні субстантивовані прикметники військовозобов’я́заний,

військовополоне́ний пишемо разом.

б) складні прикметники, перша основа яких закінчується на -ико

(-іко): діале́ктико-матеріалісти́чний, лíрико-епíчний, лóгіко-граматúчний,

істо́рико-культу́рний,

мéдико-генетúчний,

меха́ніко-математи́чний,

полі́тико-економі́чний, хíміко-бактеріологíчний;

в) складні прикметники, перша основа яких не має прикметникового суфікса,

але вона за змістом однорідна з другою основою м’я́со-во́вня́ний, м’я́сомоло́чний, м’я́со-сáльний, м’я́со-яє́чний, крохма́ле-па́токовий, óвочекартопля́ний, óвоче-молóчний, цýкро-протеї́новий, зóлото-валютний.

 

41

 

 

Примітка. Складні прикметники такого зразка, уживані як наукові терміни,

пишемо разом: головонóгі.

ґ) складні прикметники, основи яких означають якість із додатковим

відтінком, відтінки кольорів або поєднання кількох кольорів в одному

предметі: блаки́тно-си́ній,

жóвто-блакúтний,

гіркува́то-солóний,

жовтувáто-рожéвий, ки́сло-соло́дкий, моло́чно-бі́лий, сі́ро-голуби́й, сліпýчобíлий,

те́мно-зеле́ний,

черво́но-зеле́но-си́ній,

але: жовтогаря́чий,

червоногаря́чий (окремі кольори);

д) складні прикметники, основи яких називають проміжні сторони

світу: півде́нно-схі́дний, півдéнно-зáхідний, півні́чно-схі́дний, півні́чноза́хідний;

е) складні прикметники з першими компонентами власне-, невласне, що

надають їм значення справжності / несправжності, ідентичності /

неідентичності: власне-дієслівні категорії, невласне-дієслівні категорії,

власне-прийменникові функції, невласне-прийменникові функції;

3) складні прикметники, утворені за допомогою сполучного голосного о з

двох

граматично

підпорядкованих

основ: всесві́тньо-істори́чний,

літерату́рно-худо́жній, наро́дно-ви́зво́льний, підзо́листо-боло́тний тощо;

4) складні прикметники, перша основа яких є числівником, записаним

цифрою, але у його вимові наприкінці з’являється голосний и: 7-разо́вий, 20поверхо́вий, 125-рі́чний, 20-кілограмóвий, 10-поверхо́вий, 100-кілометрóвий.

Прислівники

1. Р а з о м пишемо:

а) прислівники, утворені сполученням прийменника з прислівником: відни́ні,

відтепе́р, дони́ні, дотепе́р, забага́то, задо́вго, зана́дто, набага́то, наві́чно,

нада́лі, надо́вго, наза́вжди, назо́всім, на́скрізь, наспра́вді, невтямки́, негара́зд,

ота́к, ота́м, оту́т, повсю́ди, поде́куди, позавчо́ра, поза́торік, потро́ху,

утри́чі.

Примітка. Від таких прислівників потрібно відрізняти сполучення

прийменників із незмінюваними словами, уживаними зі значенням іменника

Такі сполучення пишемо окремо: від сього́дні, до за́втра, на за́втра,

на по́тім (пор. не відклада́йте цього до за́втра, на за́втра, на по́тім);

за бага́то, на бага́то (пор.: забага́то гуля́єш і за бага́то ро́ків упе́рше

приїхав), на добра́ніч, на ура́.

б) прислівники, утворені сполученням прийменника з іменником: бе́звісти,

вбік (убік), ввечері (увечері), вво́лю, вго́лос (уголос), вгорі́ (угорі́), вгору

42

 

 

(угору), вдень (удень), взи́мку (узимку), взнаки́ (узнаки́), вниз (униз), відра́зу,

вкрай (украй), вку́пі (укупі), влад (улад), влі́тку (улíтку), внизу́ (унизу́), вночі́

(уночі́), восени́, впень (упень), впере́д (уперéд), впо́перек (упóперек), впо́ру

(упóру), враз, врáнці (урáнці), вре́шті (урéшті), врі́вень (урі́вень), врі́вні

(урíвні), вряд (уряд), всере́дині (усерéдині), вслід (услід), всмак (усмак),

вщерть (ущерть), дове́рху, дові́ку, довко́ла, дово́лі, догори́, додо́лу, додо́му,

доку́пи, дони́зу, дотла́, доще́нту, за́між, за́мужем, за́очі, запі́вніч, за́раз,

заразо́м, збо́ку, зве́рху, зві́ку, згори́, зза́ду, зіспо́ду, зни́зу, зо́зла, зо́кола, зра́зу,

зра́нку, зре́штою, зро́ду, зсере́дини, на́бік, на́бір, наве́рх, наверху́, навесні́,

нави́воріт, наві́к, наві́ки, на́віч, наго́ру (але на-гора́), надве́чір, надво́рі,

на́дголодь, на́дзелень, надмі́р, надмі́ру, наза́д, нани́з, нанизу́, наоста́нок,

наоста́нку, напа́м’ять, напере́д, наполови́ну, напоча́тку, напри́клад,

напро́весні, нара́з, наре́шті, на́рі́вні, наси́лу, наспі́д, наспо́ді, насторо́жі,

наяву́, о́бік, о́біч, одві́ку, о́пліч, підря́д, по́біч, пове́рх, пові́к, пово́лі, поза́ду,

по́ночі, по́пліч, по́руч, по́ряд, посере́дині, поча́сти, скра́ю, спе́реду, споча́тку;

в) прислівники, утворені сполученням прийменника з віддієслівним коренем:

впа́м’ятку (упáм’ятку), вперéміш (уперéміш), вплав (уплав), вплач (уплач),

вро́зкид (урóзкид), вро́зліт (урóзліт), вро́зсип (урóзсип), врóзтіч (урóзтіч),

нави́літ, наві́дліг, навідрі́з, наза́хват, наздога́д, назу́стріч, наперебі́й,

напере́ваги, наперекі́р, наперері́з, напідпи́тку, напока́з, напо́хваті, напроло́м,

напропа́ле, наро́зхват, на́скоком, на́спіх;

г) прислівники, утворені сполученням прийменника з коротким (нечленним)

прикметником: відда́вна, воста́ннє, вручну́ (уручнý), до́гола́, допі́зна, зави́дна,

за́молоду, за́ново, затéмна, зви́сока, зга́рячу, зле́гка, злі́ва, зно́ву, зрі́дка,

напе́вне, на́різно, нашвидку́, поблизу́, пома́лу, спо́вна́, спро́ста, сп’я́ну;

ґ) прислівники, утворені сполученням прийменника з числівником: вдвóє

(удвóє), втрóє (утрóє), вчéтверо (учéтверо) і т д.; впéрше (упéрше), вдрýге

(удрýге), втрéтє (утрéтє) і т. д.; на́дво́є, на́тро́є, начéтверо і т. д.; удво́х,

утрьо́х, учотирьóх і т. д.; водно́, заодно́, пооди́нці, спéршу;

д) прислівники, утворені сполученням прийменника із займенником: внічию́

(унічию́), втім (утíм), наві́що, на́що, передусі́м, почі́м, почо́му, але:

до чо́го, за ві́що, за що та ін. в ролі додатків;

е) прислівники, утворені сполученням кількох прийменників з основою

слова будь-якої частини мови: вдóсвіта (удóсвіта), вподóвж (уподóвж),

завбі́льшки, завгли́бшки, завдо́вжки, завто́вшки, завча́су, завши́ршки,

знадво́ру, навздогі́н, на́взнак, навки́дьки, навко́ло, навкруги́, навкула́чки,

навми́сне, навпаки́, навпере́йми, навпри́сядки, навпросте́ць, навря́д, на́вска́ч,

на́вскі́с, навскоси́, навспра́вжки, на́встіж, навтікача́, навздогі́н, наздогі́н,

нао́сліп, напогото́ві, позавчо́ра, попідти́нню, спідлоба;

43

 

 

є) складні прислівники, утворені з кількох основ (із прийменником чи без

нього): босо́ніж, водно́сталь, ліво́руч, мимово́лі, мимої́здом, мимохі́дь,

мимохі́ть, наса́мперед, натще́серце, нашвидку́ру́ч, оба́біч, обі́руч, очеви́дно,

повсякча́с, право́руч, привселю́дно, самохі́ть, стрімголо́в, тимчасо́во,

чимду́ж, чимраз;

ж) складні прислівники, утворені сполученням часток аби-, ані-, де-, чи-,

що-, як- із словом будь-якої частини мови: аби́куди, аби́як, аніскі́льки,

анітеле́нь, анітро́хи, анічичи́рк, анія́к; деда́лі, деі́нде, де́коли, де́куди; чима́ло;

щове́чора, щогоди́ни, щода́лі, щоде́нно, щодня́, щоду́ху, щомі́сяця, щомо́га,

щонайбі́льше, щонайдо́вше, щонайду́жче, щонайкра́ще, щонайме́нше,

щонайшúрше і под..; щоно́чі, щопра́вда, щора́з, щора́зу, щоро́ку, щоси́ли,

щохвили́ни; якомо́га, я́кось і яко́сь (з різними значеннями), якра́з,

якнайбі́льше, якнайду́жче, якнайдóвше і под.

Примітка. Потрібно відрізняти прислівники, утворені з прийменників або

часток і слів різних частин мови (їх пишемо разом), від прийменників або

часток та іменників, прикметників тощо, що зберігають у реченні свої

функції як окремі частини мови (їх пишемо окремо). Пор.:

Він повернув убік і Хтось ударив у бік. Прочитай вірш напам’ять і На

пам’ять він подарував мені книжку. Усередині щось дуже заболіло і Це

правило шукай у середині розділу. Хлопці домовилися йти вкупі до міста і У

купі піску гралися діти. Зауважую вам востаннє і Вони постукали в

останнє вікно. Ми чуємо це вперше і Зайдемо в перше село. Втім, я не

заперечую і У тім спектаклі виступав і я. Ми зробили чимало і Чи мало вам

допомагали в житті? Нащо було починати справу? і На що ви натякаєте?

Ми теж виступали на зборах і Він говорив те ж, що і я. Якось уже воно

буде і Як ось і батько на поріг.

2. О к р е м о пишемо:

а) прислівникові сполуки, що складаються з прийменника та іменника, у яких

іменник звичайно зберігає своє конкретне лексичне значення й граматичну

форму, особливо коли між прийменником і поєднаним із ним іменником

можливе означення (прикметник, займенник, числівник): без ві́дома, без

жа́лю́, без кінця́, без кінця́-кра́ю, без кра́ю, без ла́ду́, без лі́ку, без мети́, без

на́міру, без пуття́, без слі́ду, без смаку́, без су́мніву, без упи́ну, без че́рги,

в за́тишку, в нагоро́ду, в но́гу, в о́бмін, в обрі́з, в по́зику, в ці́лості, до бі́са,

до вподо́би, до гу́рту, до ді́ла, до заги́ну, до запита́ння, до кра́ю, до кри́хти,

до ладу́, до ли́ха, до лиця́, до мі́ри, до ноги́, до обі́ду, до оста́нку, до па́ри,

до пня́, до поба́чення, до пори́, до пуття́, до ре́чі, до ре́шти, до смаку́,

до сме́рті, до снаги́, до сього́дні, за годи́ни, за дня́, за кордо́н, за кордо́ном,

за раху́нок, за сві́тла, з бо́лю, з-за кордо́ну, з кра́ю в край, з переля́ку,

з ра́дості, з розго́ну, на бігу́, на бі́с, на вагу́, на ве́сну (але навесні́), на ви́бір,

на видноті́, на ві́дча́й, на відмі́нно, на віку́, на га́му́з, на го́лову, на ди́во,

44

 

 

на дозві́ллі, на жа́ль, на зло́, на зразо́к, на льоту́, на ми́ть, на ніщо́, на о́ко,

на пору́ки, на проща́ння, на ра́дість, на ра́дощах, на ру́ку, на самоті́,

на світа́нку, на скаку́, на сла́ву, на сло́во, на смі́х, на со́вість, на со́ром,

на ходу́, на шко́ду, на ща́стя, над си́лу, не з руки́, ні на грі́ш, під бо́ком, під

го́ру, під си́лу, по зако́ну, по змо́зі, по зна́ку́, по пра́вді, по си́лі, по со́вісті,

по сусі́дству, по су́ті, по че́рзі, по щи́рості, уві сні́, у по́міч, у стокра́т, че́рез

си́лу, як тре́ба;

б) словосполуки, що мають значення прислівників і складаються з двох

іменників (зрідка — займенників, числівників) та одного або двох

прийменників: від ра́нку до ве́чора, день у де́нь, з бо́ку на бі́к, з дня на де́нь,

оди́н в оди́н, раз у ра́з, рік у рі́к, сам на сáм, час від чáсу;

в) словосполуки, що виконують у реченні функцію прислівника

і складаються з узгоджуваного прикметника (числівника, займенника) та

іменника: дру́гого дня, те́мної но́чі, тим ра́зом, тим чáсом;

г)

прислівники,

утворені

сполученням

числівником: по дво́є, по тро́є, по че́тверо.

 

прийменника по зі збірним

 

3. З д е ф і с о м пишемо:

а) прислівники, утворені від прикметників і займенників за допомогою

прийменника-префікса по та суфіксів -ому або -(к)и: по-ба́тьківському, побойово́му, по-бра́тньому, по-господа́рському, по-і́ншому, по-коза́цькому, пона́шому, по-сво́єму, по-сусі́дському, по-украї́нському, по-христия́нському; поба́тьківськи, по-брате́рськи, по-господа́рськи, по-лю́дськи, по-сусі́дськи, поукраї́нськи; також по-лати́ні.

Примітка 1. У прислівниках такого зразка, утворених від складних

прикметників, що пишуться з дефісом, дефіс ставимо тільки після по-: посоціалдемократи́чному, по-генералгубернáторському.

Примітка 2. Прийменник по пишемо окремо від форми місцевого відмінка

іменника бáтькові.

б) прислівники, утворені за допомогою прийменника по від порядкових

числівників: по-пе́рше, по-дру́ге, по-тре́тє і т. д.;

в) неозначені складні прислівники, що мають у своєму складі частки будь-, будь, -небудь, казна-, -то, хтозна-: бу́дь-де, бу́дь-коли, бу́дь-куди, де-не́будь,

аби́-то, де́сь-то, ка́зна-де, ка́зна-коли, коли́-будь, коли-не́будь, куди́-будь,

куди-не́будь, та́к-то, хто́зна-як, як-не́будь;

 

45

 

 

г) складні прислівники, утворені з двох прислівників: вряди́-годи́, десь-і́нде,

десь-і́нколи, сяк-та́к та ін.;

ґ) складні прислівники, утворені повторенням слова або основи без

службових слів або зі службовими словами між ними: дале́ко-дале́ко, ле́двеле́две, тúхо-тúхо, ось-о́сь, будь-що-бу́дь, віч-на́-віч, всього́-на́-всього, де-неде́, коли́-не-коли́, пліч-о́-пліч, хоч-не-хо́ч, як-не-я́к;

д) складні прислівники термінологічного характеру за традицією: де-ю́ре, дефáкто.

Прийменники

1. Р а з о м пишемо:

а) складні прийменники, утворені сполученням одного або двох (іноді —

трьох) прийменників зі словом будь-якої частини мови: вна́слідок (уна́слідок),

вподо́вж (уподо́вж), впродóвж (упродóвж), за́мість, навздогíн, навко́ло,

навперéйми, назýстріч, напередо́дні, наприкінці́, повздóвж;

б) складні прийменники, утворені з двох і більше простих

прийменників: за́для, зара́ди, окрі́м, по́за, помі́ж, по́над, попере́д, посе́ре́д,

про́між.

2. З д е ф і с о м пишемо складні прийменники, початковим компонентом

яких є прості прийменники з-, із-: з-за (із-за), з-над, з-пе́ред, з-під (із-під), зпо́за, з-по́між, з-по́над, з-по́під, з-по́серед, з-про́між.

3. О к р е м о пишемо складені прийменники у (в) ра́зі, під кіне́ць, під ча́с.

Сполучники

1. Р а з о м пишемо складні сполучники, що є наслідком поєднання

повнозначних чи службових слів із частками або прийменниками: ані́ж,

зате́, мо́вби, на́чеб, на́чебто, немо́в, немо́вби, немо́вбито, нена́че, нена́чебто,

ні́би, ні́бито, ніж, о́тже, ото́ж, причо́му, проте́, се́бто, то́бто, це́бто, щоб,

якби́, якщо́; також слова: або́що, то́що.

Примітка. Складні сполучники зате́, проте́, щоб, якби́, якщо́ треба

відрізняти від спільнозвучних займенників (те, що) та прислівника (як), що

їх пишуть із простими прийменниками за, про та часткою би (б) окремо.

Сполучники зате, проте можна замінити одним із протиставних сполучників

(а, але, однак), тоді як прийменники за, про та вказівний займенник те такій

заміні не підлягають, пор.: Хоч не застав Івана вдома, зате пройшовся і За

те оповідання його похвалили.

 

46

 

 

Сполучник щоб відрізняється від займенника що із часткою б тим, що на

займенник що виразно падає логічний наголос. Пор.: Він сказав, щоб усі

прийшли і Що б ви сказали, коли б я не приїхав?

Сполучники якби, якщо відрізняються від спільнозвучного з ними

прислівника як із часткою би та займенником що тим, що вони поєднують

частини в складному реченні, а на прислівник як завжди падає логічний

наголос. Пор.:

Якби тут був мій товариш, я був би щасливий і Як би краще виконати

це завдання!

Якщо хочеш, допоможу тобі і Як що трапиться, нарікай на себе.

2. О к р е м о пишемо:

а) сполучники із частками би (б), же (ж): коли́ б, коли́ б то, хо́ч би, хоча́ б,

або́ ж, адже́ ж, але ж, бо ж, о́тже ж;

б) складені сполучники: дарма́ що, для то́го щоб, зати́м що, з то́го ча́су як,

зважáючи на те що, з óгляду на те що, незважа́ючи (невважа́ючи) на те що,

пóпри те що, до тóго як, пі́сля то́го як, та й, так що, тимча́сом як, тодí як,

тому́ що, че́рез те що й под.

3. З д е ф і с о м пишемо сполучники отóж-то, тим-то, тíльки-но, томý-то.

Частки

Частки пишемо разом, окремо та з дефісом.

1. Р а з о м пишемо:

а) частки аби-, ані-, де-, чи-, що-, як- у складі слів, належних до будь-якої

частини мови: аби́що, аби́як, аніскі́льки, анітро́хи, анічогі́сінько, анія́к,

деда́лі, де́коли, де́котрий, де́щиця, де́що, чимале́нький, чима́ло, щове́чора,

щогоди́ни, щоде́нник, щодня́, щодоби́, щоду́ху, щонайкра́щий, щопра́вда,

щора́зу, щоси́ли, якнайшви́дше, якомо́га та ін.;

б) частки би (б), то, що в складі сполучників якби́, немóвби, немо́вбито, щоб,

нíби,

ні́бито,

або́що

(див.

ще

Сполучники

і частку же (ж) у складі стверджувальних часток авжéж, ая́кже, атóж);

в) -ся (-сь) (з походження – відзайменникова частка) у зворотних дієсловах:

вмúвся, одягнýвся, наї́вся (наї́всь);

г) -сь (з походження – відзайменникова частка) у складі займенників

і прислівників: котри́йсь, котра́сь, котре́сь, яки́йсь, яка́сь, якéсь, десь,

звíдкись, колúсь, кудúсь, хтось, щось;

47

 

 

ґ) частку не, коли вона вжита на початку слова будь-якої частини мови як

префікс, тобто коли слово без цієї частки не вживається: неві́льник, него́да,

неду́га, не́жить, немовля́, нена́висть, не́ук; незліче́нний, невпи́нний,

невсипу́щий, нега́йний, нена́висний, ненаста́нний, непохи́тний, нестя́мний;

нево́лити,

незчу́тися,

нена́видіти, нестя́митися, нéхтувати,

нездýжати (хворіти), непоко́їтися (хвилюватися), несла́вити

(ганьбити);

невдо́взі, неви́нно, невпи́нно, незаба́ром, непору́шно, непохúтно, несамови́то.

Лише деякі з названих дієслів залежно від їхнього значення з часткою

не пишемо окремо: не зду́жати (не змогти), не сла́вити (не прославляти);

д) частку не в складі префікса недо-, що вказує на неповний вияв дії, стану

або якості: недобача́ти, недовико́нувати, недоде́ржати, недоїда́ти,

недока́зувати, недолю́блювати, недооці́нювати, недоплати́ти, недочува́ти;

недови́конаний, недоде́ржаний, недозрі́лий, недока́заний, недооці́нений,

недопи́саний, недоро́слий, недочу́тий; недо́биток, недо́їдок, недокрі́в’я,

недо́лік, недо́літок, недорі́д, недося́жність, недоторка́нність, недо́ук. Якщо

частку не вжито для заперечення дії, вираженої дієсловом із префіксом до, то

її пишемо з таким дієсловом окремо, пор.: Він недочува́є, але: Він не дочýв

моїх слів;

е) частку не з іменниками, прикметниками, займенниками та прислівниками,

якщо вони в сполученні з не означають єдине поняття: невмі́ння, нево́ля,

неврожа́й, недо́ля, непра́вда, несподі́ванка; небалаку́чий, невда́лий, невесе́лий,

невче́ний, недо́брий, незбагне́нний, немали́й, неписьме́нний, несміли́вий;

неаби́хто, неаби́який; невдога́д, невже́, невпа́м’ятку, невтямки́, нега́дано,

недале́ко, недарма́, неду́рно, не́хотя, а також із прийменниками (незважа́ючи

на…, невважа́ючи на...) та сполучниками (немо́в, ненáче, ненáчебто);

є) частку не з дієприкметником, якщо він є означенням до іменника і не має

своїх пояснювальних слів: незакі́нчена пра́ця, нез’ясо́вані пита́ння,

непрочúтаний текст, неспросто́вані факти, незабýті імена;

ж) частку ні із займенниками та прислівниками: ніхто́ (ніко́го), нічи́й

(нічиї́м), ніщо́ (нічо́го), нія́кий (нія́кому); ні́де і ніде́, ніза́що, нізві́дки,

нізвідкіля́, ні́коли і ніко́ли, нíкуди і нікýди, ніна́що, ніскі́льки, нітро́хи, нія́к.

2. О к р е м о пишемо:

а) частку не з дієсловами: не їсти, не пúти; не мо́же не ба́чити;

б) частку не з дієприкметниками, що виконують функцію присудка, з

дієслівними формами на -но, -то в ролі головного члена односкладного

речення та з дієприслівниками: Прáця не закíнчена; Прáці не закíнчено;

Підлóга не вúмита; Підлóгу не вúмито; Дивитися, не підхо́дячи бли́зько;

Робúти не поспіша́ючи;

48

 

 

в) частку не з дієприкметниками, якщо вони мають свої пояснювальні слова:

Перед будинком чорніла площа, не засаджена квітами; Ця робота

досі не доведена до кінця; Я відклав ще не дописаний лист;

г) частку не зі словом, з яким вона не становить єдиного поняття, а є лише

запереченням: Не доля вирішує — людина творить свою долю; То не глибока

річка клекоче, то шумить зелений ліс; Йому бракує не вміння виконати

цю роботу, а бажання;

ґ) частку не з прикметниками у функції присудка, якщо вона заперечує

ознаку, виражену ними: Ця річка не широка (заперечення), але: Ця неширока

річка впадає в Дніпро (одне поняття).

Примітка. Якщо

між не і відповідним

прикметниковим

присудком

за змістом речення можливе є (був, була́ тощо), частку не потрібно писати

окремо; якщо зв’язка на цьому місці порушує зміст, частку не треба писати

разом:

Цей

будинок

не старий (не є старий);

але: Цей

будинок (є) нестарий (тобто відносно недавно збудований).

д) частку не з прикметником, що має пояснювальний займенник або

прислівник із часткою ні, а також із прикметником, перед яким стоять зо́всім,

аж нія́к: Ні до чого не здатна людина; Нітрохи не цікава лекція; Зовсім

не великі обов’язки; Аж ніяк не приємні спогади;

е) частку не з підсилювальними прислівниками та незмінюваними

присудковими словами, а також зі словами, що їх пишемо через

дефіс: не ду́же, не зо́всім, не цілко́м, не від то́го, не до́сить, не мо́жна,

не тре́ба; розмовля́ють не по-на́шому;

є) частку ні, уживану для заперечення наявності предмета чи ознаки, зокрема

в деяких стійких словосполученнях без дієслова (присудка): ні живи́й

ні ме́ртвий, ні кро́ку да́лі, ні на ма́кове зе́рно́, ні па́ва ні ґа́ва, ні ри́ба ні м’я́со,

ні се́ ні те́, ні сюди́ ні туди́, ні та́к ні ся́к;

ж) частку ні з формами непрямих відмінків займенників, якщо між ними є

прийменник: ні в ко́го,

ні

в

я́кому,

ні до ко́го,

ні з ким, ні до чо́го, ні за́ що, ні на́ що і ні на що́ (з різними значеннями), ні на

я́кому;

з) частку що, яка входить до складу похідних сполучників, прислівників та

інших часток: дарма́ що, затúм що, ті́льки що, пóки що, хіба́ що, що́ ж до;

и) частку то в експресивних сполученнях що то за, що то, чи то, які

виконують функцію підсилювальних часток;

і) частку би (б), за допомогою якої утворено форму умовного способу

дієслова: зайшо́в би, пішла́ б, ходúло б, співáли б;

49

 

 

ї) частку же (ж), що виконує видільну роль у реченні: Він же видатний

письменник; Ходи ж зі мною;

й) частку то, що має у складі речення значення

визначальності: Нащо то одній людині стільки грошей?

 

вказівності

 

або

 

3. З д е ф і с о м пишемо:

а) частки бо, но, от, то, таки, коли вони виділяють значення окремого

слова: іди́-бо; дава́й-но; ті́льки-но; так-о́т, як-о́т; отаки́й-то, сті́льки-то,

ти́м-то, я́кось-то; важки́й-таки, все́-таки, діста́в-таки, та́к-таки.

Примітка 1. Якщо між цією часткою та словом, до якого вона приєднується,

стоїть інша частка, всі три слова пишемо окремо: іди ж бо; тільки ж но

(повідомили); скі́льки ж то (написано); чи́м би то (втішити); усе ж таки

(домовилися).

Примітка 2. Частку таки пишемо окремо від тих слів, яких вона стосується,

якщо вона стоїть перед ними: Він таки забіг до друга.

б) частки будь-, -будь, -небудь, казна-, хтозна-, бозна- із займенниками і

прислівниками: будь-хтó, будь-який, будь-де, що-будь, хто-нéбудь, чийнéбудь, кудú-нéбудь, кáзна-комý, кáзна-де, хтóзна-якúй, хтóзна-колú, бóзначий, бóзна-як;

в) частку не з власними назвами: не-Єврóпа, але із загальними назвами —

разом: нелюдúна, неістóта, неособа.

 

ВЖИВАННЯ ВЕЛИКОЇ БУКВИ (ЛІТЕРИ)

Велика буква на початку речення

З великої букви пишеться:

1. Перше слово, яким починається текст.

2. Перше слово в реченні:

а) після крапки;

б) після крапок, знака оклику й знака питання, коли ними

закінчується попереднє речення.

 

50

 

 

3. Як правило, перше слово у віршованих строфах незалежно від

наявності розділового знака в кінці попереднього рядка.

Примітка 1. Після крапок, які не закінчують речення, а стоять

у середині його для позначення переривчастості мови, перше слово пишеться

з малої букви:

— Дивіться... он там... встає... він ще живий... Семен... Семен...

(М. Коцюбинський);

Тихо

в хаті

стало;

Тільки

наймичка

шептала:

«Мати... мати... мати...» (Т. Шевченко).

Примітка 2. Коли знак оклику чи знак питання, а також крапки стоять

у кінці прямої мови, то наступне речення (слова автора) пишеться з малої

букви:

— Так тому й буть! — усі гукнули (Л. Глібов);

— Що з тобою? — допитувалась Маланка (М. Коцюбинський);

Я не Ганна,

Я... — та й оніміла (Т. Шевченко).

 

не наймичка,

 

Примітка 3. В окремих випадках після знака питання (знака оклику),

що стоїть у середині речення для надання питальної (окличної) інтонації,

пишеться мала буква:

Раптом він чує над собою: Остапе! Остапе! це ти? живий?

(М. Коцюбинський);

Сонце!

сонце!

— на гори

й долини,

Сонце!

сонце!

— на води

й поля.

Хай

живе

в вільній

праці

людини

України земля! (П Тичина).

Велика буква у звертаннях і в ремарках

З великої букви пишеться:

1. Перше слово після знака оклику, яким відокремлюється звертання:

Вітре буйний, вітре буйний! Ти з морем говориш (Т. Шевченко).

2. Перше слово після знака оклику, що стоїть після вигуку або

окличного слова, вжитих на початку речення: — Агов! Де ти? (В. Нестайко).

Примітка. Якщо вигук стоїть у середині речення, то наступне слово

пишеться з малої букви: Ждемо день і другий — гай-гай! — немає Тетяни

(С. Васильченко).

51

 

 

3. Ремарки-фрази (подані в дужках), що вказують на ставлення слухачів

до слів (промови) якоїсь особи:

— Ну, ось ви бачили в цій, по-моєму, талановитій, блискучій доповіді,

що він справді дійшов висновків — глибоких, оригінальних талановитих і,

безперечно, високоцінних для нас. (В залі гучні, захоплені оплески)

(М. Івченко).

З великої букви пишуться й інші ремарки та посилання, взяті в дужки,

що стоять після закінченого речення: [Павлина:] Прощайте! (Вийшла)

(І. Карпенко-Карий).

Велика та мала букви в рубриках

1. З великої букви пишеться перше слово рубрик тексту, якщо кожна

рубрика закінчується крапкою:

Стаття 1. Поняття громадського об'єднання

1. Громадське об'єднання — це добровільне об'єднання фізичних осіб і/або

юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод,

задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних,

екологічних інтересів.

2. Громадське об'єднання за організаційно-правовою формою утворюється

як громадська організація або громадська спілка (З документів).

2. З малої букви пишеться перше слово рубрик, якщо вони

відокремлені одна від одної крапкою з комою або комою:

Основні засоби — це ресурс підприємства, і завдання менеджерів досягти

найбільшої ефективності його використання. На шляху вирішення цієї

проблеми вони мають здійснити такі заходи:

— оцінити ефективність використання основних засобів у звітному

періоді;

— провести порівняльний аналіз показників ефективності звітного періоду

з попередніми показниками;

— виявити проблемні питання, резерви підвищення використання основних

засобів на підприємстві (З навчальної літератури).

Велика буква після двокрапки, на початку прямої мови тощо

1. З великої букви пишеться перше слово після двокрапки:

а) коли це початок прямої мови:

Горлиця питає: «Чи, може, хто гніздечко зруйнував?» (Л. Глібов); Пішла. А

серце моє кричало: «Вернись, вернись, я все прощу!» (Д. Павличко);

 

52

 

 

б) коли цитата подається після слів автора як пряма мова, тобто

пов’язується зі словами автора без сполучника й наводиться з початку

речення:

— Прочитаю вам слова видатного польського письменника

Жеромського: «Добути з голої землі щось, таке таємниче, таке чудесне

своєю будовою, своїм життям і смертю, як колос пшениці, хіба це не

означає бути співтворцем дива?» (М. Стельмах).

Примітка. Коли ж цитата входить до складу речення як його частина

або наводиться з середини речення, то вона, як правило, починається з малої

букви: Як писала автор цих рядків ще двадцятилітнім дівчиськом, «за

століттям засунуться ковані брами і брязнуть у воду ключі» (О. Забужко).

2. З великої букви пишеться початкове слово постанови, протоколу,

ухвали тощо після вступної (загальної) частини:

Кабінет Міністрів України постановляє:

Внести до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня

2014 р. № 117 «Про здійснення попередньої оплати товарів, робіт і послуг,

що закуповуються за бюджетні кошти» зміни, що додаються (З

документів).

Власні імена людей, міфологічних осіб, клички тварин

1. З великої букви пишуться власні імена людей, по батькові, прізвища,

псевдоніми, прізвиська: Іва́н Петро́вич Котляре́вський, Володи́мир Іва́нович

Верна́дський, Ле́ся Украї́нка (Лари́са Петрі́вна Ко́сач), Ма́рко Вовчо́к (Марі́я

Олекса́ндрівна Вілі́нська), Ю́рій Клен (О́свальд Бу́ргардт), Іван Хрести́тель,

Не́стор Літопи́сець, також: Кобза́р (про Тараса Шевченка), Каменя́р (про

Івана Франка) та ін.

У складних прізвищах, псевдонімах та іменах, що пишуться з дефісом,

кожна частина яких починається великою буквою: Кві́тка-Основ’я́ненко,

Нечу́й-Леви́цький, Жан-Жа́к, Зино́вій-Богда́н, Марі́я-Тере́за.

2. Службові слова (артиклі, прийменники та ін.) у складі прізвищ

та імен іншомовного походження пишуться з малої букви: Абд ель Кері́м,

́

Брето́н де лос Ерре́рос, Варнго́ген фон Е́нзе, Жа́нна д’Арк, Леона́рдо да Ві́нчі,

Лю́двіг ван Бетхо́вен, Нур ад Дін.

Про написання службових слів, ужитих перед прізвищем, див. Власні

назви. Імена та прізвища. П. 1г.

Примітка. У деяких власних назвах службові слова традиційно

пишуться з великої букви: Ван Гог, Шарль Де Косте́р, Д’Аламбе́р, Ель Гре́ко,

Ле Тельє́, Етьє́н Ла Боесі́.

53

 

 

2. Китайські прізвища та імена, які завжди стоять після них, пишуться

з великої букви: Сі Цзіньпі́н, Ван Мен, Лі Чжаода́о, Цай Інве́нь.

4. У корейських, в’єтнамських, м’янмських, індонезійських, тайських і

японських прізвищах та іменах усі складники частини пишуться з великої

букви: Мун Чже Ін, Го Хоа́й, Чай Дай Хуа́нг, Мі Чан Вай, Джо́ко Відо́до,

Ака́т Дамкѐнг, Сі́ндзо А́бе.

Примітка. Про правопис східних власних назв (турецьких,

єгипетських, азербайджанських та інших тюркського чи арабського

походження зі складовими частинами бей, заде, огли, паша) див. Правопис

власних назв. Імена та прізвища.

5. Імена та прізвища людей, які стали загальними назвами, пишуться

з малої букви: донжуа́н, ловела́с, ме́нтор, мецена́т, робінзо́н, бра́унінг

(пістолет), галіфе́ (штани), ди́зель (двигун), макінто́ш (плащ), макси́м

(кулемет), рентге́н (апарат). Так само пишуться загальні назви, утворені від

власних імен (прізвищ): бонапарти́зм, франкозна́вець, шевченкіа́на.

Прізвища людей, уживані в загальному значенні, які не втратили свого

індивідуального значення (не стали загальними назвами), пишуться з великої

букви: «Ці хлопці в команді – нові Блохіни і Шевченки» (з газети).

Якщо ж прізвища (імена) вживаються зневажливо, вони пишуться

з малої букви: азе́фи, кві́слінги.

6. Назви народів, племен, а також людей за національною ознакою або

за місцем проживання пишуться з малої букви: ара́би, африка́нці,

латиноамерика́нці; ацте́ки, іроке́зи, поля́ни; білору́ска, лати́ш, француз,

́

украї́нка;

запорі́жці, кия́ни, львів’я́ни.

7. З великої букви пишуться власні назви, які стосуються:

а) релігії: Ісус Христо́с, Магоме́т, Бу́дда, Бр́а́хма.

Примітка. Про інші назви, пов’язані з релігією «Назви, пов’язані з

релігією».

б) міфологічних істот і божеств: Анте́й, Аполло́н, Афі́на, Ахілле́с,

Вене́ра, Мо́ло́х.

Примітка 1. Родові назви, які стосуються релігії та міфології,

пишуться з малої букви: а́нгел, арха́нгел, де́мон, лісови́к, му́за, ні́мфа,

руса́лка, тита́н, фавн, фе́я.

 

54

 

 

Примітка 2. Власні міфологічні назви, що перетворилися на загальні

або вживаються в переносному значенні, пишуться з малої букви: молох

війни; На спортивну арену вийшли сучасні геркулеси.

в) дійових осіб у байках, казках, драматичних творах тощо: Во́рон,

За́єць, Лиси́ця, Осе́л, Щу́ка; Лісови́к, Ма́вка, Переле́сник; Дід Моро́з,

Котигоро́шко, Черво́на Ша́почка; Будя́к, Троя́нда, Хліб.

Примітка. Якщо назви персонажів із казок, творів для дітей

і т. ін. вживаються як загальні, вони пишуться з малої букви: ба́ба-яга́, дідморо́з, іва́н-покива́н.

З великої букви пишуться клички свійських тварин, а також

приручених або дресированих звірів і птахів: Сірко́ (собака); Сніжи́нка

(кішка); Гнідко́, Стріла́ (коні); Круторо́гий, Си́вий (воли); Зі́рка, Ли́ска

(корови); Ра́ві, Ша́ші (слони); Кра́сень, Фарао́н (папуги) та ін.

Примітка. Власні назви, які вживаються як назви видів тварин,

пишуться з малої букви: По вулиці бігали жу́чки; У дворі гралися мурчики.

8. З великої букви пишуться:

а) прикметники, утворені від власних назв за допомогою суфіксів -ів (ова, -ове, -еве), -їв (-єва, -єве), -ин (-ина, -ине), -їн (-їна, -їне), якщо вони

означають належність чогось певній особі: Андрі́єві книжки́, Грінче́нків

словни́к, Марі́їн лист, Тичи́нине сло́во, Шевче́нкові пое́зії, Мали́шкова

мета́фора, Рафае́лева «Мадонна», Зе́всова колісни́ця.

б) прикметники, які входять до складених власних назв людей як іменахарактеристики: Володи́мир Вели́кий, Дани́ло Га́лицький, Яросла́в Му́дрий,

Дюма́ Ста́рший, Карл Сміли́вий, Костянти́н Багряноро́дний, Рі́чард Лéвове

Се́рце, Все́волод Вели́ке Гні́здо, Костя́нтин Остро́зький.

в) прикметники, утворені від іменників — власних назв, якщо вони

утворюють словосполучення із значенням «імені когось», «пам’яті когось»:

Но́белівська пре́мія, Франкі́вська кімна́та, Шевче́нківська пре́мія,

Потебня́нські чита́ння.

Примітка. З малої букви пишуться присвійні прикметники, утворені

від власних особових назв:

а) за допомогою суфіксів –івськ- (-ївськ-), -инськ- (-їнськ-):

бальза́ківські тради́ції, франкі́вські соне́ти, шевче́нківський стиль,

довже́нківські фільми, галага́нівська садиба;

б) якщо вони входять до складу стійких фразеологічних сполучень або

наукових термінів: а́вгієві ста́йні, ахілле́сова п’ята́, го́рдіїв ву́зол, дамо́клів

меч, прокру́стове ло́же, ю́дині срібняки́; архіме́дова спіра́ль, базе́дова

55

 

 

хворо́ба, бертоле́това сіль, ві́ттова хворо́ба, га́йморова порожни́на,

піфаго́рова теоре́ма.

Географічні та адміністративно-територіальні назви

1.З великої букви пишуться географічні власні назви (незалежно від кількості

їхніх складників), крім службових слів і родових назв (зато́ка, мис, море,

о́стрів, пік, хребе́т тощо): А́зія, Антаркти́да, Нова́ Зела́ндія, Балка́нський

піво́стрів, Володи́мир-Воли́нський, Кавка́зький хребе́т, пік Шевче́нка, гора́

Гове́рла, Азо́вське мо́ре, прото́ка Лаперу́за, Пана́мський переши́йок, Пе́рська

зато́ка, о́зеро Сви́тязь, Півні́чний по́люс, Малоазіа́тське нагі́р’я,

Євразі́йський степ.

У назвах, що починаються зі слів Півні́чно-, Півде́нно-, Схі́дно-,

За́хідно-, Центра́льно-, з великої букви і з дефісом пишуться обидва

компоненти першого складного слова: Схі́дно-Кита́йське мо́ре, За́хідноКазахста́нська о́бласть, Півні́чно-Схі́дна Азія, Центра́льно-Схі́дна Євро́па .

Так само з великої букви пишуться слова і словосполучення у складі інших

географічних найменувань, де використовується дефіс: Азіа́тськоТихоокеа́нський регіон, І́ндо-Га́нгська рівни́на, Воє́нно-Грузи́нська доро́га,

зе́мля Ба́ден-Вюртембе́рг, Адди́́с-Абе́́ба.

Примітка 1. Коли означуване слово, що входить до географічної назви,

не є родовим найменуванням, то воно пишеться з великої букви: Бі́ла Це́рква

(місто), Білове́зька Пу́ща (заповідник), Було́нський Ліс (парк), Золоти́й Ріг

(затока), Єлісе́йські Поля́ (вулиця в Парижі), Вогняна́ Земля́ (архіпелаг).

Так само з великої букви пишуться складники географічних назв,

що називають титули, посади, фах тощо: мис Капіта́на Дже́ральда, острови́

Короле́ви Шарло́тти, ву́лиця Акаде́міка Заболо́тного. З великої букви

пишуться також назви зі словом святий: острови́ Свято́ї Трі́йці, мис

Свято́го Лавре́нтія.

Примітка 2. Службові слова (артиклі, прийменники та ін.) у складі

географічних назв пишуться з малої букви й відокремлюються дефісом:

Було́нь-сюр-Мер, Порт-о-Пре́нс, Рі́о-де-Жане́йро, Сен-е-Уа́з, Фонте́н-сюрРон, Фра́нкфурт-на-Ма́йні, Па-де-Кале́.

Службові слова, що стоять на початку іншомовних географічних назв,

пишуться з великої букви і приєднуються дефісом: Де-Брейне́, Ла-Ма́нш

(протоки), Ле-Крезо́, Лос-А́нджелес (міста), Лос-Фра́йлес (острови).

З великої букви пишуться також початкові частини Сан-, Сен-, Сент-,

Санкт-, Санта- (що означають «святий»): Сан-Франци́ско, Сен-Ло́, СентДжо́нс, Санкт-Петербу́́рг, Са́нта-Ба́рбара (міста).

56

 

 

Примітка 3. В іншомовних складних географічних назвах, у яких

використовується дефіс, з великої букви пишуться й родові позначення:

Ісси́к-Куль (куль — озеро), Мую́н-Кум (кум — пісок), По́рто-Але́гре

(порто — порт), Рі́о-Не́гро (ріо — річка), Ха́ра-Нур (нур — озеро), але:

Алата́у, Амудар’я́, Дихта́у, Сирдар’я́.

Якщо ж складова частина такої назви увійшла в українську мову

як загальна родова назва, то вона пишеться з малої букви: Вара́нгер-фіо́рд,

Бе́рклі-сквер. Так само з малої букви пишуться й родові позначення

в іншомовних назвах вулиць, майданів, бульварів: Я́коб-Ка́йзер-плац (плац –

площа), Лі́бкнехт-штра́се (штрасе — вулиця), Мічига́н-авеню́ (авеню –

вулиця).

Примітка 4. Географічні назви, вжиті в переносному значенні,

зберігають написання з великої букви: Верса́ль (у значенні «Версальський

мир»), Ка́нни (у значенні «оточення та розгром»), Мю́нхен (у значенні

«Мюнхенська угода 1938 р.»), Парна́с (у значенні «світ поезії»), Седа́н

(у значенні «воєнний розгром»).

3. Назви держав пишуться з великої букви. Якщо назва держави

чи автономної республіки складається з кількох слів, то всі слова

пишуться з великої букви: Ара́бська Респу́бліка Єги́пет, Королі́вство

Бахре́йн, Кита́йська Наро́дна Респу́бліка, Респу́бліка Коре́я,

Князі́вство Мона́ко, Респу́бліка Болга́рія, Соціалісти́чна Респу́бліка

В’єтна́м, Сполу́чені Шта́ти Аме́рики, Францу́зька Респу́бліка,

Нахічева́нська Автоно́мна Респу́бліка, Украї́на, Руму́нія, Уго́рщина.

Примітка. У неофіційних і образних назвах держав, територій,

областей, місцевостей, міст, рік тощо з великої букви пишеться перше (або

єдине) слово, а також власні назви: Піднебе́сна імпе́рія або Піднебе́сна

(імператорський Китай), Тума́нний Альбі́он (А́нглія), Золотове́рхий (Київ),

Ві́чне мі́сто (Рим), Славу́тич (Дніпро), Закавка́ззя, Букови́на, Ві́нниччина,

Наддніпря́нщина, Поку́ття, Полі́сся, Приазо́в’я, Слобожа́нщина.

4. У назвах груп або союзів держав усі слова, крім родових назв,

пишуться з великої букви: Анта́нта, Балка́нські краї́ни, Скандина́вські

краї́ни, Трої́стий сою́з.

5. У назвах адміністративно-територіальних одиниць (автономних

областей та округів, а також країв, областей, районів, сільрад тощо) з великої

букви пишеться перше слово (або частини складного слова): Го́рноБадахша́нська автоно́мна о́бласть, Баянго́л-Монго́льський автоно́мний

о́круг, Ко́шицький край, Воли́нська о́бласть, Рожи́щенський райо́н,

Новомли́нівська сільра́да.

 

57

 

 

Це правило поширюється й на назви старого адміністративнотериторіального поділу: Бе́регівський о́круг, Ві́тебське воєво́дство,

Ло́хвицький пові́т, Черка́ське старо́ство.

У назвах адміністративно-територіальних одиниць зарубіжних

держав з великої букви пишуться всі слова, крім тих, що позначають родові

поняття: департа́мент Аверо́н (Франція), штат Теха́с (США), о́бласть

П’ємо́нт (Італія), префекту́ра Тоя́ма (Японія), земля́ Ни́жня Саксо́нія

(Німеччина).

6. Назви сторін світу за́хід, пі́вдень, пі́вніч, схід, норд-о́ст, півде́нний

за́хід — звичайно пишуться з малої букви. Якщо ці назви вживаються на

означення країн, народів, регіонів, тоді вони пишуться з великої букви:

краї́ни За́ходу, Дале́кий Схід, За́хідна Украї́на, наро́ди Пі́вночі, Півде́нне

Полі́сся, Півні́чна Букови́на.

7. Назви вулиць (бульварів, провулків, проспектів), майданів (площ),

парків, шляхів (залізничних, морських і т. ін.), каналів, течій (морських)

і т. ін. пишуться з великої букви, а їхні родові найменування — з малої:

Андрі́ївський узві́з, бульва́р Тара́са Шевче́нка, ву́лиця Петра́ Сагайда́чного,

Льві́вська пло́ща, майда́н Незале́жності, Музѐйний прову̀лок, Жито́мирська

автостра́да, Стри́йський парк, Півні́чний морськи́й шлях, Придніпро́вська

залізни́ця, течія́ Гольфстрі́м.

Примітка. Якщо найменування підрозділів залізниць складаються з

двох слів, вони пишуться з великої букви: Півде́нно-Кавка́зька залізни́ця.

Якщо в назвах вулиць, проспектів тощо слова брід, вал, воро́та, міст,

шлях, яр і т. ін. вже не сприймаються як родові позначення і стали частиною

власної назви, то вони пишуться з великої букви: Бо́ричів Тік, До́брий Шлях,

Кози́ний Брід, Яросла́вів Вал.

8. Утворені від географічних найменувань назви тварин, птахів, страв,

напоїв, тканин тощо пишуться з малої букви: босто́н (тканина), йоркши́р

(порода свиней), маде́ра (сорт вина), сая́ни (напій), сенберна́р (порода собак),

симента́лка (порода корів), тока́й (сорт вина) і т. ін.

9. У назвах аеропортів, вокзалів, залізничних станцій, портів,

пристаней і т. ін. усі слова, крім родових назв, пишуться з великої букви:

аеропо́рт Бори́спіль, Приміськѝй вокза̀л, ста́нція Усти́нівка, порт О̀львія,

при́стань Ржи́щів (на Дніпрі).

10. Назви станцій метро, зупинок наземного міського транспорту

беруться в лапки. З великої букви пишеться перше (або єдине) слово таких

назв, а також ті слова, які пишуться з великої букви у складі цих топонімів:

ста́нції метро́ «Академмісте́чко», «Університе́т», «Сире́ць», «Пошто́ва

58

 

 

пло́ща», «Черво́ний Ху́тір»; зупи́нки «Карава́єві да́чі», «Ву́лиця

Обсервато́рна», «Мотоцикле́тний завод», «Льві́вська пло́ща», «Шко́ла».

Астрономічні назви

У назвах небесних тіл, сузір’їв, галактик усі слова, крім родових

найменувань (зірка, сузір’я, планета, галактика тощо) і порядкових

позначень яскравості світил (альфа, бета, гамма тощо), пишуться з великої

букви: Вели́ка Ведме́диця, Козері́г, Марс, Моло́чний Шлях, Сату́рн, Юпі́тер,

зі́рка Альтаї́р, сузі́р’я Великого Пса, тума́нність Андромеди, а́льфа Мало́ї

Ведме́диці, бе́та Терезі́в. Так само пишуться народні назви сузір’їв

і галактик: Вели́кий Віз, Кво́чка, Па́сіка, Чума́цький Шлях тощо.

Примітка. Слова земля́, мі́сяць, со́нце пишуться з великої букви тоді,

коли вони вживаються як астрономічні назви: Навколо Сонця обертається

Земля зі своїм супутником Місяцем. Але: обробіток землі, схід сонця.

Назви історичних подій. епох, календарних періодів і свят, суспільних

заходів

1. У назвах історичних подій, епох, календарних періодів і свят з

великої букви пишеться перше (або єдине) слово і власні назви: Вели́ка

францу́зька револю́ція, Колії́вщина, Семирі́чна війна́, Льві́вське збро́йне

повста́ння 1848 р., Пари́зька кому́на, Ренеса́нс, епо́ха Відро́дження, епо́ха

Баро́ко, Нови́й рік, День учи́теля, Верса́льський ми́рний до́говір, Деклара́ція

незале́жності США.

Так само пишуться назви політичних, культурних, спортивних та ін.

заходів міжнародного або загальнодержавного значення: Олімпі́йські і́гри,

Бі́ла олімпіа́да, Марш ми́ру, Всесві́тній конгре́с украї́нців, Всеукраї́нська

педагогі́чна конфере́нція, Міжнаро́дний рік дити́ни, Ку́бок УЕФА (футбол).

Назви інших регулярних заходів, що не мають офіційного характеру,

пишуться з малої букви: день відкритих двере́й, день інформа́ції, саніта́рний

день, субо́тник, неді́льник.

Примітка 1. У назвах деяких свят з великої букви пишеться не тільки

перше слово: День Незале́жності Украї́ни, День Собо́рності Украї́ни.

Примітка 2. Якщо початковий порядковий числівник у складеній назві

написаний цифрою, то наступне слово пишеться з великої букви: 1 Тра́вня

(але Пе́рше тра́вня).

Примітка 3. У назвах історичних подій із другим прикметником, що

походить від географічної назви, де використовується дефіс, або походить від

59

 

 

двох географічних назв, з великої букви пишуться обидві частини: Бре́ттонВу́дська конфере́нція (від Бре́ттон-Вудс), Брест-Лито́вський ми́рний до́говір

(від Брест-Лито́вськ), Я́ссько-Кишині́вська опера́ція (від Я́сси і Кишині́в).

Примітка 4. Назви історичних подій, епох, війн, геологічних періодів

тощо, які стали загальними, пишуться з малої букви: гре́ко-пе́рські ві́йни,

громадя́нська війна́, хресто́ві похо́ди, доба ф

́ еодалі́зму, анти́чний світ,

сере́дні віки́, середньові́ччя, неолі́т, палеолі́т, палеозо́йська ера, трипі́льська

культу́ра.

Назви, пов’язані з релігією

1. З великої букви пишуться слова Бог, Алла́х як найменування творця і

володаря Всесвіту, а також імена Бога: Єго́ва, Савао́ф, Адона́й, Елохі́м, а

також імена богів і богинь у різних народів: Деме́тра, Ві́шну, Ге́ба, Бра́хма,

Ши́ва, Марс, Перу́н, Даждьбо́г. Так само пишуться імена засновників релігій:

Бу́дда, Зарату́стра , Магоме́т; апостолів, пророків, святих у християнстві:

Іва́н Хрести́тель, Іва́н Богосло́в, Гео́ргій Перемо́жець, Мико́ла Чудотво́рець

(але Мико́ла-угодник).

Примітка. Слово бог як найменування богів і богинь політеїстичних

релігій пишеться з малої букви: боги́ Старода́внього Єги́пту, бог Посейдо́н,

боги́ня Ге́ра, бог торгі́влі.

2. З великої букви пишуться слова: Трі́йця, Свята ́Трі́йця,

найменування осіб Святої Трійці (Бог Оте́ць, Бог Син, Бог Дух Святи́й) і

слово Богоро́диця; інші найменування Бога (Госпо́дь, Спаси́тель, Всеви́шній,

Творе́ць) і Богородиці (Цари́ця Небе́сна, Ма́ти Божа, Пречи́ста Ді́ва);

прикметники, утворені від слова Бог, Господь (сла́ва Бо́жа, во́ля Госпо́дня,

Бо́жий про́мисел). Але в переносному значенні та в усталених

словосполученнях – з малої букви: боже́ственна музика (тобто чудова),

бо́жа корі́вка.

Примітка 1. Слова апо́стол, святи́й, преподо́бний, му́ченик та ін.

пишуться з малої букви: апо́стол Матві́й, святи́й Пантелеймо́н,

свята́ ́великому́чениця Варва́ра, преподо́бний Серафи́м Саро́вський,

блаже́нна Феодо́ра. Але Пресвята́ Богоро́диця, Свята́ Трі́йця, собо́р Свято́го

Петра́.

Примітка 2. У церковних і релігійних текстах з великої букви

пишуться займенники, що вживаються замість слів Бог, Божий: Блажен

муж, що боїться Господа, що заповіді Його любить! (Біблія); нехай

святиться ім’я Твоє (Біблія).

 

60

 

 

Примітка 3. В усталених словосполученнях, що використовуються в

розмовній мові, де слова Бог, Господь та ін. не вживаються як їх

найменування, вони пишуться з малої букви: бог зна що (невідомо що), бог

зна коли́ (невідомо коли), госпо́дь з тобо́ю (ва́ми) (вживається як здивування,

заперечення, докір), бог з ним (з тобо́ю) (вживається на знак згоди,

примирення, прощення та ін.). З малої букви пишуться вигуки бо́же,

го́споди, їй-бо́гу, го́споди бо́же мій, бо́же збав, крім випадків, коли слова

Боже, Господи є звертанням до Бога.

3. З великої букви пишуться назви релігійних свят і постів, а також

окремих днів, що стосуються цих періодів: Благові́щення, Вели́кдень, Петра́

й Павла́, Покро́ва, Різдво́, Вели́кий піст, Різдвя́ний піст, Петрі́вка, Пили́півка,

Спа́сівка, Страсни́й ти́ждень, Страсна́ п’я́тниця.

4. З великої букви без лапок пишуться назви культових книг: Бі́блія,

Святе́ Письмо́, Єва́нгеліє, Стари́й Заві́т, Нови́й Заві́т, То́ра, Псалти́р,

Кора́н.

5. З великої букви пишеться перше слово назв церков: Украї́нська

правосла́вна церква, Украї́нська гре́ко-католи́цька це́рква, Українська

лютера́нська це́рква, Ри́мсько-католи́цька це́рква, Вірме́нська апо́стольська

це́рква.

6. Великі букви вживаються у повних офіційних найменуваннях

найвищих церковних посадових осіб: Вселе́нський Патріа́рх, Па́па Ри́мський,

Митропол́ит Киї́вський і всіє́ї Украї́ни, Католико́с-Патріа́рх усіє́ї Гру́зії,

Верхо́вний Архієпи́скоп.

Примітка. Найменування інших церковних звань і посад пишуться з

малої букви: митрополи́т Ві́нницький і Ба́рський, архімандри́т, архієпи́скоп,

па́стор, мулла́, іма́м, ксьондз.

7. З великої букви пишуться всі слова, крім родових найменувань, у

назвах монастирів, церков, ікон: Володи́мирський собо́р, Кири́лівська це́рква,

Ки́єво-Пече́рська ла́вра, Миха́йлівський Золотове́рхий монасти́р, храм

Христа́ Спаси́теля, іко́на Ма́тері Бо́жої Теребовля́нської.

Назви органів влади, установ, організацій, товариств, партій, об’єднань,

підприємств, фірм, агентств

1. В офіційних складених назвах органів влади, установ і організацій,

товариств і об’єднань з великої букви пишеться перше слово (і всі власні

назви), що входить до складу назви: Міністе́рство осві́ти і нау́ки Украї́ни,

Ра́да націона́льної безпе́ки та оборо́ни Украї́ни, Управлі́ння осві́ти

61

 

 

Шевче́нківської в мі́сті Киє́ві держа́вної адміністра́ції, Організа́ція

економі́чного співробі́тництва і ро́звитку, Міжнаро́дний валю́тний фонд,

Федера́ція незале́жних профспіло́к Украї́ни, Збро́йні си́ли Украї́ни,

Міжнаро́дна асоціа́ція україні́стів, Націона́льний банк Украї́ни,Товари́ство

винахі́дників та раціоналіза́торів Украї́ни, Ра́да Євро́пи.

Це стосується й назв державних установ минулого: Директо́рія

Украї́нської Наро́дної Респу́бліки, Держа́вна ду́ма, Зе́мський собо́р,

Тимчасо́вий у́ряд.

Але в назвах таких найвищих органів влади і державних установ

України, як Верхо́вна Ра́да Украї́ни, Конституці́йний Суд Украї́ни, Верхо́вний

Суд Украї́ни, Кабіне́т Міні́стрів Украї́ни, Адміністра́ція Президе́нта

Укра́їни тощо з великої букви пишуться всі слова.

2. У назвах політичних партій і рухів з великої букви пишеться перше

слово (і всі власні назви): Республіка́нська па́ртія США, Христия́нськодемократи́чний сою́з Німе́ччини, Соціа́л-демократи́чна па́ртія Украї́ни. Але

па́ртія «Основа», па́ртія Інді́йський націона́льний конгре́с, де слово партія

не входить у складену назву.

Назви, що не є офіційними найменуваннями, пишуться з малої букви:

лібера́льна па́ртія, па́ртія консерв́аторів, па́ртія ми́ру, па́ртія війни́.

3. У назвах наукових і навчальних закладів, театрів, музеїв, колективів

тощо перше слово (і всі власні назви) пишеться з великої букви: Націона́льна

акаде́мія нау́к Украї́ни, Га́рвардський університе́т, Льві́вська сере́дня

загальноосві́тня шко́ла № 51 і́мені Івана Франка́, Націона́льна бібліоте́ка

Украї́ни і́мені В. І. Верна́дського, Ки́ївський академі́чний теа́тр ляльо́к, Музе́й

мада́м Тюссо́, Меморіа́льний буди́нок-музе́й Дмитр́а́ Яворни́цького,

Держа́вний анса́мбль наро́дного та́нцю Гру́зії.

З великої букви пишеться перше (або єдине) слово неповної назви, яка

вживається у функції повної: Буди́нок учи́теля (Ки́ївський міськи́й буди́нок

учи́теля), Украї́нський музе́й (Націона́льний худо́жній музе́й Украї́ни),

Літерату́рний музе́й (Оде́ський держа́вний літерату́рний музе́й),

4. У назвах промислових і торгових підприємств, фінансових

організацій, товариств, фірм тощо якщо початкове слово є складником назви,

воно пишеться з великої букви. З великої букви пишеться також перше слово

взятої в лапки символічної (умовної) назви та власні назви: Ки́ївський заво́д

«Арсена́л», Харківський тракторний завод, Виробни́че акціоне́рне

товари́ство «Поліграфкни́га», Публі́чне акціоне́рне товари́ство «Ві́нницький

універма́г», Центра́́льний автовокза́л, Міжнаро́дний аеропо́рт Дуба́я,

Акціоне́рне товари́ство «Банк Січ».

62

 

 

У назвах, що складаються із родового найменування і найменування в

лапках, родове найменування пишеться з малої букви, у найменуванні в

лапках з великої букви пишеться перше (або єдине слово) і власні назви:

готель «Дніпро́», рестора́н «Ли́бідь», кінотеа́тр «Ки́ївська Русь», завод

«Фарма́к», конце́рн «Фольксва́ген», фі́рма «Імідж», нафтохімі́чна компа́нія

«Оксиде́нталь петро́леум корпоре́йшн», орке́стр «Віртуо́зи Ки́єва», магази́н

«Яросла́в», спорти́вний клуб «Со́кіл».

Примітка 1. За традицією з великої букви пишуться всі слова в назвах

Європе́йський Сою́з, Організа́ція Об’є́днаних На́цій, Лі́га На́цій тощо.

Примітка 2. У складених назвах інформаційних агентств усі слова,

крім родового найменування, пишуться з великої букви й без лапок:

аге́нтство Украї́нські Націона́льні Нови́ни, аге́нтство Франс Пресс,

аге́нтство Інтерфа́кс-Азербайджа́н.

Примітка 3. З малої букви пишуться традиційні, неофіційні назви

законодавчих, державних, представницьких органів, органів міжнародних

організацій, які періодично скликаються: бундесра́т, джирга́, конгре́с,

ландта́г, націона́льні збо́ри, парла́мент, сейм, сена́т, сто́ртинг.

Примітка 4. З малої букви пишуться назви закладів, організацій,

органів влади і т. ін., що вживаються у множині: міністе́рства Укра́їни,

інститу́ти Націона́льної акаде́мії нау́к, коміте́ти Верхо́вної Ра́ди Украї́ни.

6. Назви частин, відділів, відділень, секторів та інших підрозділів

установ, організацій, а також слова акти́в, збо́ри, з’їзд, конфере́нція, прези́дія,

се́сія, симпо́зіум, ра́да (інституту тощо) пишуться з малої букви: ві́дділ

зага́льного мовозна́ства Інститу́ту мовозна́вства ім. О.О. Потебні ́НАН

Украї́ни, ка́федра істо́рії Украї́ни Терн́опільського націона́льного

педагогі́чного університе́ту і́мені Володи́мира Гнатюка́, засі́дання прези́дії

Украї́нського товари́ства охоро́ни па́м’яток істо́рії та культу́ри, вче́на ра́да

філологі́чного факульте́ту, конгре́с Міжнаро́дної асоціа́ції україні́стів, се́сія

Хмельни́цької міськра́ди.

Назви документів, пам’яток історії та культури, творів літератури та

мистецтва, друкованих органів тощо

1. У складених назвах найважливіших документів, державних законів з

великої букви пишеться перше слово, власні назви, перше слово після лапок:

Стату́т ООН, Потсда́мська уго́да, Верса́льський мир, Конститу́ція

Украї́ни, Акт проголо́шення незале́жності Украї́ни, Криміна́льний ко́декс

Украї́ни, Зако́н Украї́ни «Про пенсі́йне забезпе́чення».

 

63

 

 

2. Назви пам’яток архітектури, замків, храмів, предметів і творів

мистецтва тощо пишуться з великої букви: Андрі́ївська це́рква, Колізе́й,

Поча́ївська ла́вра, Хоти́нський за́мок, Іса́кіївський собо́р, Е́йфелева ве́жа,

Сиксти́нська капе́ла, Вене́ра Міло́ська, Аполло́н Бельведе́рський, Дев’я́та

симфо́нія Бетхо́вена, Ка́мерна симфо́нія № 1 Євге́на Станко́вича.

Примітка. Родові найменування у подібних назвах пишуться з малої

букви: собо́р Свято́го Петра́, собо́р Сан Ма́рко, храм Василя́ Блаже́нного,

палац Пото́цьких, за́мок Іф, па́м’ятник Володи́миру Вели́кому, портре́т

Му́соргського робо́ти Рє́піна, ре́квієм Мо́царта.

3.Назви художніх, наукових праць, творів мистецтва, документів, газет,

журналів тощо беруться в лапки, і в них перше (або єдине) слово

пишеться з великої букви: пое́ма «Енеї́да», рома́н «Сто ро́ків

само́тності», о́пера «Травіа́та», бале́т «Лебе́дине о́зеро», пі́сня

́

«Стої́ть гора́ висо́кая», підру́чник «Істо́рія Украї́ни», кінофі́льм

«Бен

Гур», карти́на «Запоро́жці пи́шуть листа́ туре́цькому султа́нові»,

скульпту́ра «Мисли́тель», газе́та «Літерату́рна Украї́на», журна́л

«Все́світ», програ́ма «Партне́рство зара́ди ми́ру».

Примітка 1. У подвійних складених назвах творів, газет тощо з великої

букви пишеться також перше слово другої назви: «Андрі́й Солове́йко, або

Вче́ніє світ, а невче́ніє — тьма», «Глита́й, або ж Паву́к», «Де́йлі телегра́ф

енд Мо́рнінг пост».

Примітка 2. У назвах писемних історичних пам’яток з великої букви

пишеться перше слово і власні назви: Лавре́нтіївський літ́о́пис, Літо́пис

Самі́йла Вели́чка, «Сло́во о полку́ І́горевім», «По́вість мину́лих літ».

Назви посад, звань, титулів

З великої букви пишуться офіційні назви найвищих державних посад

України, міжнародних посад: Генера́льний секрета́р ООН, Президе́нт

Украї́ни, Голова́ Верхо́вної Ра́ди Украї́ни, Генера́льний прокуро́р Украї́ни,

Президе́нт Сполу́чених Шта́тів Аме́рики, Прем’є́р-міні́стр Кана́ди.

Але в неофіційних текстах ці назви пишуться з малої букви: вибори

президента; розпорядження прем’є́р-міністра; приїзд королеви.

Примітка 1. Назви посад, звань, наукових ступенів тощо пишуться

з малої букви: президе́нт, ка́нцлер, прем’є́р-міні́стр, мер, голова́, дека́н,

дире́ктор, міні́стр, ре́ктор, секрета́р; акаде́мік, генера́л-лейтена́нт,

заслу́жений дія́ч мисте́цтв, наро́дний арти́ст Украї́ни, лауреа́т Держа́вної

пре́мії Украї́ни в га́лузі архітекту́ри, член-кореспонде́нт, до́ктор нау́к.

64

 

 

Примітка 2. З малої букви пишуться також назви титулів, рангів,

чинів: баро́н, ге́рцог, короле́ва, імпера́тор, князь, коле́зький асе́сор, коро́ль,

принцеса, цар, шах.

Примітка 3. Назви посад міністрів, послів, президентів академій тощо

в офіційних документах, а також для підкреслення урочистості можуть

писатися з великої букви: Міні́стр осві́ти і нау́ки Украї́ни, Посо́л Респу́бліки

По́льща, Президе́нт Націона́льної акаде́мії нау́к Украї́ни.

Примітка 4. Про написання назв церковних посад див. Назви,

пов’язані з релігією.

Назви орденів, медалей, відзнак, премій

1. У назвах орденів, медалей, відзнак з великої букви (крім родових

найменувань, в тому числі слів о́рден, меда́ль, відзна́ка тощо) пишеться

перше слово і власні назви: о́рден Держа́ви, о́рден Свобо́ди, о́рден

кня́зя Яросла́ва Му́дрого, відзна́ка Прези́дента Украї́ни – Хрест Іва́на

Мазе́пи, відзна́ка Міністе́рства вну́трішніх справ Украї́ни – нагрудний

знак «За безп́е́ку наро́ду».

Якщо така назва береться в лапки, то з великої букви пишуться:

а) перше слово та власна назва: о́рден «Ма́ти-герої́ня», о́рден «За

до́блесну ша́хтарську пра́цю», меда́ль «За врято́ване життя́», меда́ль «За

військо́ву слу́́жбу Украї́ні»;

б) усі слова: о́рден «Золота́ Зі́рка».

2. Назви спортивних нагород пишуться з малої букви: золота́ (срі́бна,

бронзо́ва) меда́ль, олімпі́йська меда́ль. Так само: закінчити школу із золотою

(срібною) медаллю.

3. У назвах премій перше слово і власні назви в них пишуться з великої

букви: Но́белівська пре́мія, Націона́льна пре́мія Украї́ни і́мені Тара́са

Шевче́нка, Держа́вна пре́мія Украї́ни в га́лузі нау́ки і те́хніки, Держа́вна

пре́мія Украї́ни і́мені Олексан́дра Довже́нка.

Назви товарних знаків, марок виробів

1. Торгові назви продуктових, парфумерних і т. ін. товарів, тютюнових

виробів, вин, мінеральних вод та інших напоїв беруться в лапки і

пишуться з великої букви: цуке́рки «Асорті́», сир «Королі́вський»,

ковбаса́ «Кра́ківська», шокола́д «Сві́точ», цигарки́ «Украї́нські», вино́

65

 

 

«Перли́на сте́пу», конья́к «Та́врія», мінера́льна вода́ «Мо́ршинська»,

напі́й «Жи́вчик», духи́ «Ліле́я», шампу́нь «Оли́вковий».

Примітка. Назви продуктових товарів, сортів вин, мінеральних вод та

інших напоїв, які стали загальними, пишуться з малої букви: купили

любительську ковбасу і кока-колу.

2. Назви виробничих марок технічних виробів (машин, приладів і т. ін.)

беруться в лапки і пишуться з великої букви: літак «Русла́н», автомобі́ль

«Во́льво»,

екскаватор

«Амкодо́р»,

авто́бус

«Богда́н»,

тра́ктор

«Слобожа́нець».

Але назви самих цих виробів (крім назв, що збігаються з власними

назвами), беруться в лапки і пишуться з малої букви: «запоро́жець»,

«фольксва́ген» (автомобілі), «бо́їнг» (літак), «панасо́нік» (магнітофон); але:

«Те́сла», «Та́врія» (від власних назв), винятки: «жигулі́», «мерседе́с».

Примітка. У побутовому вживанні назви засобів пересування можуть

уживатися без лапок: приїхали на запорожці; каталися на мерседесі.

3. Власні назви кораблів, поїздів, літаків тощо беруться в лапки, і

перше слово в назві (і всі власні назви) пишеться з великої букви: круї́зний

ла́йнер «Гармо́нія морі́в», по́їзд «Чорномо́рець».

4. Абревіатурні назви виробничих марок і виробів пишуться без лапок:

ЗІЛ, ВАЗ, КРАЗ, АН-24, СУ-27, В-17, ДС-8.

Назви порід тварин, видів і сортів рослин

1. Назви порід тварин пишуться з малої букви: вівча́рка, спаніе́ль,

доберма́н (собаки), муста́нг, битю́г (коні), кохінхі́н, легго́рн (кури),

мерино́с, лако́н (вівці).

2. У неспеціальних текстах назви сортів рослин беруться в лапки і

пишуться з малої букви (в тому числі й власні назви): пшени́ця

«золотоколо́са», груша «парижа́нка», троя́нда «гло́рія дей», мали́на

«гера́кл».

У спеціальній літературі у назвах сортів рослин перше слово (і всі

власні назви) пишеться з великої букви: сморо́дина Софії́вська, огіро́к

Корольо́к, тюльпа́н Ре́мбранта, карто́пля Серпа́нок, виногр́а́д Арка́дія.

 

66

 

 

Велика буква в особливому стилістичному вживанні

1. З великої букви пишуться такі найменування, як Висо́кі Догові́рні́

Сто́рони, Надзвича́йний і Повнова́жний Посо́л (в актах міжнародного

значення, у дипломатичних документах), А́втор, Видавни́цтво (в

авторському договорі), Замо́вник, Викона́вець (в угодах) і т. ін.

2. З великої букви пишуться займенники Ви, Ваш як форма вираження

ввічливості у звертанні до однієї конкретної особи в листах, офіційних

документах тощо: Повідомляємо Вам…, Вітаємо Вас…, у відповідь на

Ваш запит…

3. З великої букви пишуться деякі загальні назви в контекстах, де їм

надається особливий зміст: Ба́тьківщи́на, Вітчи́зна, Честь, Люди́на,

Ма́ти.

Велика буква в складноскорочених назвах

1. Скорочені назви (абревіатури) установ, закладів, організацій тощо,

утворені з частин слів, мають подвійне написання:

а) з великої букви, якщо ці слова вживаються на позначення установ,

які є власними назвами: Укрпрофра́да, Держтелера́діо, Укрзалізниця,

Київенерго;

б) з малої букви, якщо такі слова є родовими назвами: медуніверситет,

міськдержадміністрація, сільра́да.

2. Складноскорочені назви, утворені із початкових (ініціальних) букв,

пишуться великими буквами: ООН, ГЕС, ЮНЕСКО, МАГАТЕ, АТС, КНР,

ПТУ, УТН.

При відмінюванні звукових абревіатур типу ЦУМ закінчення пишуться

малими буквами і приєднуються до останньої букви абревіатури без будьякого знака (апострофа, коми): у ЦУМі, з ЦУМу, ТЮГу, ТЮГом.

Суфіксальні утворення від звукових абревіатур пишуться малими

буквами: оо́нівський, мі́дівський, тю́зівець.

3. У префіксальних і складних словах, які пишуться разом або з

дефісом, літерні та звукові абревіатури зберігають великі букви: УВЧ́ мі́ні-АТС, НВЧ-випромі́нювання.

терапі́я,

Примітка 1. Абревіатури, які складаються із двох самостійно

вживаних ініціальних абревіатур, що є назвами різних організацій, пишуться

окремо: ІФ НАНУ (Інститут фізики Національної академії наук України),

ДА МВСУ (Державний архів Міністерства внутрішніх справ України).

67

 

 

Примітка 2. У складноскорочених словах мішаного типу, утворених із

ініціальних абревіатур та усічених основ, ініціальна частина звичайно

пишеться великими буквами, а усічена – малими: КУпАП (Кодекс України

про адміністративні правопорушення), ДемПУ (Демократична партія

України),

НДІхіммаш

(Науково-дослідний

інститут

хімічного

машинобудування), БілАЗ (Білоруський автомобільний завод). Складені

назви, у яких поєднані ініціальна частина і нескорочене слово (слова) в

непрямому відмінку, пишуться окремо: НДІ га́зу, НДІ пості́йного стру̀му.

Примітка 3. Сполучник і в звукових абревіатурах у

складноскорочених словах передається малою буквою: «АіФ» («Аргуме́нти і

фа́кти»), «СіЧ» («Сло́во і час»).

Примітка 4. У назвах літаків, що складаються з двох перших букв

прізвища конструктора і приєднаного до нього дефісом цифрового

позначення, пишуться перша велика буква, друга – мала: Ту-154, Ан-22, Іл-62.

Графічні скорочення

Від абревіатур слід відрізняти умовні графічні скорочення, які

вимовляються повністю й скорочуються лише на письмі.

1. Після скорочення звичайно ставиться крапка Слова скорочуються, як

правило, після приголосної букви, але зрідка й після голосної. Слова

не скорочуються на голосну, якщо вона не початкова в слові, і на ь.

Наприклад, слово селя́нський може бути скорочене: сел., селян., селянськ. При

збігу двох однакових приголосних скорочення треба робити після першого

приголосного: настін. календар, ден. норма. При збігу двох (і більше) різних

приголосних скорочення можна р обити як після першого, так і після

останнього приголосного, залежно від структури слова: власноруч. або

власноручн. (власнору́чний), але тільки власт. (власти́вий).

Поширені графічні скорочення:

авт. — автор; авторський

акад. — академік

арк. — аркуш

арх. — архітектор

архієп. — архієпископ

архім. — архімандрит

бібл. — біблійний; бібліографічний; бібліотечний

буд. — будинок

бульв. — бульвар

вид. — видання

68

 

 

вип. — випуск

вул. — вулиця

газ. — газета

гр. — громадянин

д.

доктор

див. — дивись

дияк. — диякон

дол.

доц. — доцент

енцикл. — енциклопедія; енциклопедичний

єп. — єпископ

журн. — журнал

заг. — загальний

зб. — збірник

знач. — значення

ігум. — ігумен

іл. — ілюстрація; ілюстративний

ім. — імені

ін.

і т. д. —

і так

і т. ін. —

і таке

і под. — і подібне

канд. — кандидат (наук)

кв. — квартира

кн. — книга; княгиня; князь

коп. — копійка

м. — місто

мист. — мистецтво; мистецький

митр.

напр. — наприклад

нар. — народний

наук. — науковий

нац.

н. е. —

нашої

до н. е. — до нашої ери

о. —

острів,

обл. —

область;

оз. — озеро

п. — пан; параграф; пункт

патр. — патріарх

перев. — переважно

пл. — площа

пол. — половина

 

(наук)

долар

 

інші

далі

інше

 

митрополит

 

національний

ери

отець

обласний

 

69

 

 

поч.

пор. — порівняй, порівняйте

пп. — пани, панове; параграфи; пункти

пр. — проспект

пресвіт. — пресвітер

пров. — провулок

прор. — пророк

просп.

проф. — професор

псевд. — псевдонім

публ.

р. — рік; річка

ред. — редактор; редакція

реж. — режисер

рр. — роки

р. н. — рік народження

Р. Х. — Різдво Христове

с. — село; сторінка

св. — святий

смт — селище міського типу

спец. — спеціальний

співавт.

ст. — станція; стаття; століття

т. — том

та ін. — та інше (інші)

т-во — товариство

тис.

—тисяча;

тов. — товариш

т. д. — так далі

т. зв. — так званий

т. ін. — таке інше

т. п. — тому подібне

тт. — товариші, томи

у т. ч. — у тому числі

укр. — український

упоряд. — упорядник

фіз. — фізичний

філол. — філологічний

філос. — філософський

хім. — хімічний

худ. — художній

церк. — церковний

ч. — частина

чв. — чверть

 

початок

 

проспект

публікація

 

співавтор

 

тисячолі́ття

 

70

 

 

чл.-кор. — член-кореспондент

Скорочені назви одиниць вимірювання пишуться без крапок:

Б — байт

Вт — ват

г — грам

га — гектар

кг — кілограм

км — кілометр

дм — дециметр

кБ — кілобайт

кВт — кіловат

кг — кілограм

л — літр

м — метр

мм — міліметр

см — сантиметр

т — тонна

ц — центнер

Так само пишуться скорочення грн (гривня), крб (карбованець), млн

(мільйон), млрд (мільярд), трлн (трильйон).

2. У графічних скороченнях також використовується дефіс. При цьому

середня частина слова, яка пропускається, позначається дефісом: гр-н

(громадянин), вид-во (видавництво), ін-т (інститут), ун-т (університет), р-н

(район), ф-ка (фабрика). У таких скороченнях після першої частини слова

крапки не ставляться.

Дефісом також приєднуються перші букви частин складного слова: с.-г.

(сільськогосподарський),

фіз.-мат.

(фізико-математичний),

півн.-сх.

(півні́чно-східний), півд.-зах. (південно-західний). У таких випадках після

скорочених частин слів ставиться крапка.

4. Скісна риска використовується при скороченні словосполучень, рідше

– складних слів: п/в (поштове відділення), а/с (абонентська скринька),

р/р (розрахунковий рахунок), м/хв (метрів за хвилину), км/год

(кілометрів за годину). У таких випадках після скорочених частин слів

крапки не ставляться.

Орфографічні правила переносу

Частини слів з одного рядка в другий слід переносити за складами: га́й-ка, зо́шит, кни́ж-ка, ко-ло́-дязь, па́ль-ці, са-дів-ни́к, Ха́р-ків.

71

 

 

При цьому:

1. Не можна розривати сполучення літер дж, дз, які позначають один звук.

Отже, переносити можна лише так: ґу́-дзик, хо-джу́. Якщо дж,

дз не становлять одного звука (це буває, коли д належить до префікса, а ж

або з — до кореня), то їх слід розривати: над-звича́й-ний (а не на-дзвича́йний),

під-жив-ля́ти (а не пі-дживля́ти).

2. Апостроф і м’який знак при переносі не відокремлюються від попередньої

літери: бур’-я́н (а не бур-’я́н), кіль-це́ (а не кіл-ьце́), Лук’-я́н (а не Лук-’я́н),

ни́зь-ко (а не ни́з-ько).

3. Одна літера не залишається в попередньому рядку й не переноситься

в наступний: ака-де́-мія (а не а-каде́мія), Ма-рі́я (а не Марі́-я), олі-ве́ць

(а не о-ліве́ць). Так само не можна поділяти на частини для переносу такі

двоскладові слова, як або́, моя́, о́ко, ши́я тощо.

4. При переносі складних слів не можна залишати в кінці рядка початкову

частину другої основи, якщо вона не становить складу: багато-ступі́нчастий

(а не багатос-тупі́нчастий), восьми-гра́нний (а не восьмиг-ра́нний), далекосхі́дний (а не далекос-хі́дний).

5. Не можна розривати ініціальні абревіатури, а також комбіновані

абревіатури, які складаються з ініціальних скорочень цифр: АЕС, ЛАЗ-105,

МАГАТЕ, МАУ, НТШ, УАПЦ.

6. У решті випадків, які не підходять під викладені вище правила, можна

довільно переносити слова за складами: Дні-про́ й Дніп-ро́, Оле-кса́ндра

й Олек-са́ндра, се-стра́ й сест-ра́. Це правило поширюється й на суфікси:

бли-зьки́й і близь-ки́й, видавни́-цтво, видавни́ц-тво й видавни́цт-во, га́лицький і га́лиць-кий, росі́й-ський і росі́йсь-кий, убо́-зтво, убо́з-тво й убо́зт-во,

суспі́льс-тво й суспі́льст-во.

 

Технічні правила переносу

1. Не можна переносити прізвища, залишаючи в кінці попереднього рядка

ініціали або інші умовні скорочення, що до них відносяться: Т. Г. Шевче́нко

(а не Т. Г. // Шевче́нко), гр. Іване́нко (а не гр. // Іване́нко), акад. (доц., проф.)

Гончаре́нко (а не акад. (доц., проф.) // Гончаре́нко), тов. Гнатю́к (а не тов. //

Гнатю́к).

Примітка. Якщо імена, звання тощо подаються повністю, то прізвища

(а також по батькові) можна переносити: Тара́с Григо́рович Шевче́нко

й Тара́с // Григо́рович Шевче́нко, акаде́мік // Агата́нгел Кри́мський і т. ін.

72

 

 

2. Не можна відривати скорочені назви мір від цифр, до яких вони належать:

1917 р. (а не 1917 // р.), 150 га (а не 150 // га), 20 см³ або 20 куб. см (а не 20 //

см³ або 20 // куб. см), 5 г (а не 5 // г).

3. Граматичні закінчення, з’єднані з цифрами через дефіс, не можна

відривати й переносити: 2-й (а не 2- // й), 4-го (а не 4- // го), 10-му (а не 10- //

му) й т. ін.

4. Не можна розривати умовні (графічні) скорочення типу вид-во, і т. д.,

і т. ін., та ін., т-во тощо.

5. Не можна переносити в наступний рядок розділові знаки (крім тире),

дужку або лапки, що закривають попередній рядок, а також залишати

в попередньому рядку відкриту дужку або відкриті лапки.

Знак наголосу ( ́ )

Знак наголосу ставиться на маловідомих словах (локалізмах і т. ін.), а також

тоді, коли слово може вживатися з двома наголосами, змінюючи при цьому

своє значення, пор.: Ми схо́дили на гору й Ми сходи́ли на гору та повернулися

додому ще завидна; Обра́зи (від дієслова обража́ти), о́брази (художні,

літературні), образи́ (ікони).

 

ІІ. ПРАВОПИС ЗАКІНЧЕНЬ ВІДМІНЮВАНИХ СЛІВ

ІМЕННИК

Поділ на відміни

За належністю до роду та за відмінковими закінченнями іменники

поділяються на чотири відміни.

І відміна: іменники переважно жін. й деякі іменники чол. роду, а також

спільного роду із закінченнями -а, -я в називному відмінку однини: вага́,

ги́ря, гри́вня, до́нька, дочка́, маши́на, організа́ція, пра́ця; воєво́да; базі́ка,

зна́йда, листоно́ша, невда́ха, пла́кса, сирота́ та жіночі особові імена з

відповідними закінченнями: Богда́на, Катери́на, Вале́рія, Зо́я і чоловічі

особові імена на -а, -я:: Мико́ла, Са́ва.

ІІ відміна: а) іменники чол. роду з кінцевим приголосним основи та із

закінченням -о в наз. відмінку (переважно назви осіб): бік, ве́летень, заво́д,

край, ма́йстер, това́риш; Андрі́й, Віта́лій, Заха́р, Яросла́в; ба́тько, тату́ньо;

Дніпро́, Марко́, Петро́;

б) іменники середн. роду із закінченнями -о, -е, -я (крім іменників із

суфіксами -ат-, -ят-, -ен- при відмінюванні): крило́, мі́сто; мо́ре, по́ле,

73

 

 

́

прі́звище;

весі́лля, життя́, умі́ння; також іменники зі збільшувальнозгрубілими суфіксами -ищ-, -иськ-, утворювані від іменників усіх родів, які

можуть зберігати й рід твірного, і набувати середнього роду: вітри́ще (від

ві́тер), діди́ще (від дід), коропи́ще (від ко́роп), морози́ще (від моро́з),

паруби́ще (від па́рубок) – чол. р., ножи́ще (від нога́) – середн. р., ведмеди́ще

(від ведмі́дь) – чол. і середн. р.; дуби́́сько (від дуб), вовчи́сько (від вовк),

їжачи́сько (від їжак), леви́сько (від лев), соми́сько (від сом) – чол. р.,

зайчи́сько (від за́єць) – чол. і середн. р., дівчи́сько (від дівча́), свекру́шисько

(від свекру́ха) – середн. р., хлопчи́сько (від хлопець) – чол. і середн. р.

IІІ відміна: іменники жін. роду з кінцевим приголосним основи:

ваго́мість, вість, гі́дність, кров, любо́в, міць, незале́жність, ніч, піч, річ,

ро́зкіш, сіль, самості́йність, собо́рність, тінь, слово ма́ти, у якому при

відмінюванні з’являється суфікс -ер-; а також жіночі особові імена: Аде́ль,

Есте́р, Зейна́м, Любо́в, Юди́т.

ІV відміна: іменники середн. роду:

а) із закінченнями -а, -я, що у формах родового, давального та

місцевого відмінків набувають суфіксів -ат-, -ят- перед закінченням: гуся́

(гуся́ти, гуся́ті, (на) гуся́ті), дівча́ (дівча́ти, дівча́ті, (на) дівча́ті), лоша́

(лоша́ти, лоша́ті, (на) лоша́ті), теля́ (теля́ти, теля́ті, (на) теля́ті);

б) із закінченням -я, які мають два зразки відмінювання: із суфіксом ен- у формах родового, давального та місцевого відмінків і без такого

суфікса: ви́м’я (ви́м’я/ви́мені, ви́м’ю/ви́мені, ви́м’ям/ви́менем, (на)

ви́м’ї/ви́мені), ім’я́ (ім’я́/і́мені, ім’ю́/і́мені, ім’я́м/і́менем, (на) ім’ї́/і́мені),

пле́м’я

(пле́м’я/пле́мені,

пле́м’ю/пле́мені,

пле́м’ям/пле́менем,

(на)

пле́м’ї/пле́мені), ті́м’я (ті́м’я/ті́мені, ті́м’ю/ті́мені, ті́м’ям/ті́менем, (на́)

ті́м’ї/ті́мені).

Поділ на групи

45. Іменники І та ІІ відміни поділяться на три групи: тверду, м’яку та

мішану.

І відміна

1. Тверда група

До твердої групи належать іменники жін. роду із закінченням -а (крім

тих, основа яких має закінчення на шиплячий приголосний): жі́нка, маши́на,

перемо́га, сівба́, фа́брика, фі́рма, а також іменники спільного роду (чол. і

жін.) із таким закінченням: базі́ка, біда́ха, витріща́ка, заводія́ка, недорі́ка,

сирота́ та чол. роду (назви осіб): джу́ра, Мики́та, Са́ва та ін.

 

74

 

 

2. М’яка група

До м’якої групи належать іменники жін. роду із закінченням -я: бу́ря,

відмі́нниця, друка́рня, земля́, наді́я, пі́сня, сім’я́ та чол. роду – назви осіб:

те́сля; іменники спільного роду з цим самим закінченням: кровопи́вця,

уби́вця, суддя́ та ін. та іменник чол. роду Ілля́.

3. Мішана група

До мішаної групи належать іменники жін. роду із закінченням -а та з

основою на шиплячий приголосний: ве́жа, гу́ща, ї́жа, ка́ша, кру́ча, межа́,

пло́ща, те́ща та чол. роду – назви осіб: вельмо́жа, паша́, а також іменники

спільного роду із закінченням -а та з основою на шиплячий приголосний:

листоно́ша, міхоно́ша.

ІІ відміна

1. Тверда група

Чоловічий рід

До твердої групи належать іменники чол. роду з кінцевим твердим

приголосним основи (крім шиплячих) і з закінченням -о: дуб, о́дуд, пала́ц,

темп, ужи́нок, у́спіх; ба́тько, Петро́; переважна більшість іменників на -р:

вир, ви́хор, відва́р, двір, жир, сир, сто́вбур, сто́ляр, щур, я́вір; сюди ж

належать іменники звір, кома́р, снігу́р, хаба́р, які, проте, у називному

відмінку множини мають закінчення м’якої групи: зві́рі, комарі́, снігурі́,

хабарі́, а також усі іменники іншомовного походження на -ер, -ір, -ор, -ур (юр): інжене́р, колекціоне́р, ма́йстер, парфуме́р, фе́рмер, ши́фер, шофе́р;

папі́р, сувені́р; акто́р, дире́ктор, інспе́ктор, профе́сор, семафо́р; абажу́р,

гіпю́р, каламбу́р; іменники з постійно наголошеними -ар (-яр), -ир: база́р,

гекта́р, куліна́р, футля́р, ювіля́р; каси́р, команди́р, пасажи́р; окремі іменники

іншомовного походження на -ар, -ир із постійним наголосом на корені в

однині та множині: дóлар – дóлари, пáнцир – пáнцири та ін.

Примітка. Іменник хаба́р при відмінюванні може набувати закінчень

м’якої групи в однині (хабаря́, хабарю́, хабаре́м, (на) хабарі́) і множині

(хабаря́м, хабаря́ми, (на) хабаря́х), але у складних словах із хаба́р сполучним

голосним є лише о: хабарода́вець, хабарооде́ржувач.

Середній рід

До твердої групи належать іменники середн. роду із закінченням -о:

боло́то, ві́яло, во́ло, залі́зо, зерно́, зло, крило́, ко́ло, люсте́рко, мавпеня́тко,

75

 

 

ма́йво, мі́сто, молоде́цтво, село́, христия́нство та ін.

2. М’ я к а г р у п а

Чоловічий рід

До м’якої групи належать іменники чол. роду з кінцевим м’яким

приголосним основи: боє́ць, ве́летень, зви́чай, краді́й, край, мите́ць,

тату́ньо, діду́ньо, уді́й, учи́тель, Анто́сьо, Бене́дьо, Іва́ньо; сюди належить

частина іменників із суфіксами -ар, -ир, які в однині мають наголос на

корені: бо́ндар – бо́ндаря, ко́зир – ко́зиря, ку́хар – ку́харя, лі́кар – лі́каря,

пи́сар – пи́саря, а також іменники, у яких при відмінюванні наголос

переходить із суфікса на закінчення: буква́р – букваря́, вівча́р – вівчаря́,

ві́вта́р – ві́втаря́/ві́втаря, воротáр — воротаря́, друка́р – друкаря́,

інвента́р – інвентаря́, календа́р – календаря́, кобза́р – кобзаря́, секрета́р –

секретаря́, сухáр – сухаря́, шахта́р – шахтаря́; гузи́р – гузиря́, проводи́р –

проводиря́, пухи́р – пухиря́ та ін. До м’якої групи належать також і чоловічі

особові імена: І́гор – І́горя, Ла́зар – Ла́заря та ін.

Середній рід

До м’якої групи належать іменники середн. роду із закінченням -е та -я

(без суфіксів -ен-, -ят- при відмінюванні й переважно з подовженням

кінцевого приголосного основи): го́ре, мі́сце, мо́ре, по́ле; життя́, завда́ння,

збі́жжя, здоро́в’я, змага́ння, знаря́ддя, ли́стя, обли́ччя, пі́р’я, по́лум’я та ін.

3. Мішана група

Чоловічий рід

До мішаної групи належать іменники чол. роду з кінцевим шиплячим

приголосним основи: ванта́ж, дощ, сто́рож, слуха́ч, ткач, това́риш;

вітри́ще, діди́ще, дуби́ще; також іменники на -яр (назви людей за видом їхньої

діяльності), у яких при відмінюванні наголос переходить із суфікса на

закінчення: бджоля́р – бджолярá, весля́р – веслярá, вугля́р – вугляра́, газетя́р

– газетярá, зброя́р – зброярá, каменя́р – каменяра́, пісня́р – пісняра́, скляр –

скляра́, смоля́р – смолярá, школя́р – школяра́ та ін.

Середній рід

До мішаної групи належать іменники середн. роду із закінченням -е та

основою на шиплячий приголосний: ло́же, плече́, прі́звище, я́вище та ін.

ЗРАЗКИ ВІДМІНЮВАННЯ ІМЕННИКІВ

Перша відміна

76

 

 

Тверда група

Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

М.

Кл.

 

маши́н-а

маши́н-и

маши́н-і

маши́н-у

маши́н-ою

…маши́н-і

маши́н-о

 

Іменники – загальні назви

М’яка група

Однина

відмі́нниц-я

наді́-я

відмі́нниц-і

наді́-ї

відмі́нниц-і

наді́-ї

відмі́нниц-ю

наді́-ю

відмі́нниц-ею

наді́-єю

…відмі́нниц-і

…наді́-ї

відмі́нниц-е

наді́-є

Множина

 

маши́н-и

маши́н

 

відмі́нниц-і

 

наді́-ї

 

відмі́нниць

 

наді́й

 

маши́н-ам

маши́н-и

 

відмі́нниц-ям

 

наді́-ям

 

відмі́нниць

 

наді́-ї

 

відмі́нниц-ями

 

наді́-ями

 

М.

 

маши́н-ами

…маши́н-ах

 

…відмі́нниц-ях

 

…наді́-ях

 

Кл.

 

маши́н-и

 

відмі́нниц-і

 

наді́-ї

 

Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

 

Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

М.

Кл.

 

Однина

пло́щ-а

пло́щ-і

пло́щ-і

пло́щ-у

пло́щ-ею

…пло́щ-і

пло́щ-е

Тверда група

 

Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

М.

 

Окса́н-а

Окса́н-и

Окса́н-і

Окса́н-у

Окса́н-ою

…Окса́н-і

 

Мішана група

Множина

Однина

пло́щ-і

душ-а́

площ

душ-і́

пло́щ-ам

душ-і́

пло́щ-і

ду́ш-у

пло́щ-ами

душ-е́ю

…пло́щ-ах

…душ-і́

пло́щ-і

ду́ш-е

 

Множина

ду́ш-і

душ

ду́ш-ам

ду́ш-і

ду́ш-ами

…ду́ш-ах

ду́ш-і

 

Іменники – власні назви

М’яка група

Однина

Марі́-я

Ле́с-я

Марі́-ї

Ле́с-і

Марі́-ї

Ле́с-і

Марі́-ю

Ле́с-ю

Марі́-єю

Ле́с-ею

…Марі́-ї

…Ле́с-і

 

77

 

 

Кл.

 

Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

М.

Кл.

 

Окса́н-о

 

Марі́-є

 

Ле́с-ю

 

Множина

Марі́-ї

Марі́й

Марі́-ям

Марі́й

Марі́-ями

…Марі́-ях

Марі́-ї

 

Окса́н-и

Окса́н

Окса́н-ам

Окса́н

Окса́н-ами

…Окса́н-ах

Окса́н-и

Тверда група

 

Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

М.

Кл.

 

Ле́с-і

Лесь

Ле́с-ям

Лесь

Ле́с-ями

... Ле́с-ях

Ле́с-і

М’яка група

 

Однина

Ві́нниц-я

Ві́нниц-і

Ві́нниц-і

Ві́нниц-ю

Ві́нниц-ею

… Ві́нниц-і

Ві́нниц-е

 

Полта́в-а

Полта́в-и

Полта́в-і

Полта́в-у

Полта́в-ою

… Полта́в-і

Полта́в-о

 

Тере́бл-я

Тере́бл-і

Тере́бл-і

Тере́бл-ю

Тере́бл-ею

… Тере́бл-і

Тере́бл-е

 

Друга відміна

Іменники чоловічого роду –

загальні назви

Однина

Тверда група

 

М’яка група

 

Н.

Р.

Д.

 

коза́к

козак-а́

козак-о́ві (-у́)

 

тигр

ти́гр-а

ти́гр-ові (-у)

 

З.

О.

М.

 

козак-а́

козак-о́м

…козак-о́ві (-у́)

 

ти́гр-а

ти́гр-ом

… ти́гр-ові

(-у , -і)

ти́гр-е

 

Кл.

 

коза́ч-е

 

Мішана

група

мудре́ць

о́брій

меч

мудрец-я́

о́брі-ю

меч-а́

мудрец-е́ві (- о́брі-єві (- меч-е́ві (-у́)

ю)

ю)

Мудрец-я́

о́брій

меч і меч-а́

мудрец-е́м

о́брі-єм

меч-е́м

мудрец-е́ві, (- …о́брі-ї

… меч-і

ю́, -і́)

(-е́ві)

(-ю)

мудрец-ю́

о́брі-ю

ме́ч-у

 

Множина

Н.

 

козак-и́

 

ти́гр-и

 

мудрец-і́

 

о́брі-ї

 

меч-і́

78

 

 

козак-і́в

козак-а́м

козак-і́в

козак-а́ми

…козак-а́х

козак-и́

 

Р.

Д.

З.

О.

М.

Кл.

 

ти́гр-ів

ти́гр-ам

ти́гр-ів

ти́гр-ами

…ти́гр-ах

ти́гр-и

 

мудрец-і́в

мудрец-я́м

мудрец-і́в

мудрец-я́ми

…мудрец-я́х

мудрец-і́

 

о́брі-їв

о́брі-ям

о́брі-ї

о́брі-ями

..о́брі-ях

 

меч-і́в

меч-а́м

меч-і́

меч-а́ми

…меч-а́х

меч-і́

 

Іменники середнього роду –

загальні назви

Однина

Н.

Р.

Д.

З.

О.

М.

Кл.

 

Тверда група

крил-о́

крил-а́

крил-у́

крил-о́

крил-о́м

…крил-і́

крил-о́

 

М’яка група

по́л-е

умі́нн-я

по́л-я

умі́нн-я

по́л-ю

умі́нн-ю

по́л-е

умі́нн-я

по́л-ем

умі́нн-ям

…по́л-і, -ю

…умі́нн-і

по́л-е

умі́нн-я

 

Мішана група

плеч-е́

плеч-а́

плеч-у́

плеч-е́

плеч-е́м

…плеч-і́, -у́ і плеч-е́ві

плеч-е́

 

Множина

Н.

Р.

Д.

З.

О.

М.

Кл.

 

кри́л-а

крил

кри́л-ам

кри́л-а

кри́л-ами і кри́ль-ми

…кри́л-ах

кри́л-а

 

пол-я́

пол-і́в

пол-я́м

пол-я́

пол-я́ми

…пол-я́х

пол-я́

 

умі́нн-я

умі́нь

умі́нн-ям

умі́нн-я

умі́нн-ями

…умі́нн-ях

умі́нн-я

 

пле́ч-і

плеч-е́й, пліч

плеч-а́м і пле́ч-ам

пле́ч-і

плеч-и́ма

…плеч-а́х

пле́ч-і

 

Іменники чоловічого роду –

власні назви

Однина

М’яка група

 

Тверда

група

Н.

Р.

 

Євге́н

Євге́н-а

 

Оле́сь

Оле́с-я

 

Д.

 

Євге́н-ові (-у) Оле́с-еві (-ю)

 

І́гор

І́гор-я

І́гор-еві, (-ю)

 

Мішана група

 

Тверда група

 

Тимі́ш

Дністе́р

Тимо́ш-а

Дністр-а́

і Тимош-а́

Тимо́ш-еві (-у) Дністр-у́ (-о́ві)

і Тимош-е́ві (-у́)

79

79

 

 

З.

 

Євге́н-а

 

Оле́с-я

 

О.

 

Євге́н-ом

 

Оле́с-ем

 

М.

 

…Євге́н-ові (- …Оле́с-еві

у, -і)

(-ю, -і)

 

Кл.

 

Євге́н-е

 

Оле́с-ю

 

Н.

 

Євге́н-и

 

Оле́с-і

 

Р.

 

Євге́н-ів

 

Оле́с-ів

 

Д.

 

Євге́н-ам

 

Оле́с-ям

 

З.

 

Євге́н-ів

 

Оле́с-ів

 

О.

 

Євге́н-ами

 

Оле́с-ями

 

М.

 

...Євге́н-ах

 

…Оле́с-ях

 

Кл.

 

Євге́н-и

 

Оле́с-і

 

І́гор-я

 

Тимо́ш-а

Дністе́р

і Тимош-а́

І́гор-ем

Тимо́ш-ем

Дністр-о́м

і Тимош-е́м

…І́гор-еві (-ю, …Тимо

́ ш-еві (-у, -і) …Дністр-у́ (-о́ві,

і)

І і Тимош-е́ві (-у́, -і́)

і́)

І́гор-ю

Тимо́ш-е і

Дні́стр-е

Тимош-е́

Множина

І́гор-і

 

Тимо́ш-і

і Тимош-і́

І́гор-ів

Тимо́ш-ів

і Тимош-і́в

І́гор-ям

Тимо́ш-ам

і Тимош-а́м

І́гор-ів

Тимо́ш-ів

і Тимош-і́в

І́гор-ями

Тимо́ш-ами

і Тимош-а́ми

…І́гор-ях

…Тимо́ш-ах і

…Тимош-а́х

І́гор-і

Тимо́ш-і і

Тимош-і́

 

ЗРАЗКИ ВІДМІНЮВАННЯ ІМЕННИКІВ ЧОЛОВІЧОГО РОДУ З

ОСНОВОЮ НА -Р

ОДНИНА

Тверда група

 

М’яка група

 

Мішана група

 

Н.

 

пасажи́р

 

бульва́р

 

байка́р

 

ко́зир

 

ковзаня́р

 

Р.

 

пасажи́р-а

 

бульва́р-у

 

байкар-я́

 

ко́зир-я

 

ковзаняр-а́

 

Д.

 

пасажи́р-ові (- бульва́р-у

 

З.

О.

 

(- байкар-е́ві (- ко́зир-ю (-еві) ковзаняр-е́ві (-у́)

 

у)

 

ові)

 

ю́)

 

пасажи́р-а

 

бульва́р

 

байкар-я́

 

ко́зир (-я)

 

ковзаняр-а́

 

бульва́р-ом

 

байкар-е́м

 

ко́зир-ем

 

ковзаняр-е́м

 

пасажи́р-ом

 

80

 

 

…пасажи́р-ові

(-у, -і)

 

М.

 

пасажи́р-е

 

Кл.

 

…бульва́р-і

 

…байкар-е́ві

 

...ко́зир-і

 

…ковзаняр-е́ві (-

 

(-ові, -у)

 

(-ю́, -і́)

 

(-еві, -ю)

 

бульва́р-е

 

байка́р-ю

 

ко́зир-ю

 

у́, -і́)

ковзаня́р-е

 

МНОЖИНА

Н.

 

пасажи́р-и

 

бульва́р-и

 

байкар-і́

 

ко́зир-і

 

ковзаняр-і́

 

Р.

 

пасажи́р-ів

 

бульва́р-ів

 

байкар-і́в

 

ко́зир-ів

 

ковзаняр-і́в

 

Д.

 

пасажи́р-ам

 

бульва́р-ам

 

байкар-я́м

 

ко́зир-ям

 

ковзаняр-а́м

 

З.

 

пасажи́р-ів

 

бульва́р-и

 

байкар-і́в

 

ко́зир-і

 

ковзаняр-і́в

 

О.

 

пасажи́р-ами

 

бульва́р-ами

 

байкар-я́ми

 

ко́зир-ями

 

ковзаняр-а́ми

 

М.

 

…пасажи́р-ах

 

…бульва́р-ах

 

…байкар-я́х

 

…ко́зир-ях

 

…ковзаняр-а́х

 

бульва́р-и

 

байкар-і́

 

ко́зир-і

 

ковзаняр-і́

 

Кл. пасажи́р-и

 

ЗРАЗОК ВІДМІНЮВАННІ ІМЕННИКА ГОСПО́ДЬ

Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

М.

Кл.

 

Госпо́дь

Го́спод-а

Го́спод-ові (-у) і Господ-е́ві

Го́спод-а

Го́спод-ом

…Го́спод-ові (-у, -і)

Го́спод-и

ВІДМІНЮВАННЯ ІМЕННИКІВ НА -ИЩЕ

(жін. і середн. р.)

ОднинаМножина

Н. баби́щ-е

Р. баби́щ-і/-а баби́щ

Д. баби́щ-і/-у баби́щ-ам

З. баби́щ-е/-у баби́щ

О. баби́щ-ею/-ем баби́щ-ами

М. …баби́щ-і баби́щ-ах

Кл. баби́щ-е баби́щ-а

 

баби́щ-а

 

Примітка 1. Тип відмінювання іменників на -ище (баби́ще – жін. і

середн. рід, свекру́шище – жін. і середн. рід і под.) при хитанні в

морфологічному роді залежить від значення роду: якщо іменник має дві

форми роду (баби́ще – жін. і середн. рід), то для форми жін. роду лише в

81

 

 

називному, знахідному та кличному відмінках однини властиве закінчення -е,

типове для іменників другої відміни середнього роду, а в інших відмінках їхні

закінчення збігаються із закінченнями іменників першої відміни (обидва

варіанти наявні в знахідному відмінку), а для середн. роду – послідовність

відмінювання за зразками відмінювання іменників другої відміни середн.

роду.

УВАГИ ДО ПРАВОПИСУ ВІДМІНКОВИХ ФОРМ

І відміна

А. Однина

Родовий відмінок

1. У родовому відмінку однини іменники першої відміни мають

закінчення -и, -і, -ї:

а) -и набувають іменники твердої групи: до́ньки, дочки́, кни́жки, ма́ми,

маши́ни, перемо́ги, роди́ни, фа́брики;

б) -і (після голосного, м’якого знака та апострофа – -ї) мають іменники

першої відміни м’якої та мішаної груп: бу́рі, гри́вні (від гри́вня – грошова

одиниця), дуе́ньї, мрі́ї, наді́ї, пра́ці, відмі́нниці, сім’ї́; кру́чі, межі́, пло́щі,

ти́ші.

Примітка. Однакові за написанням форми родового відмінка однини та

називного множини окремих іменників нерідко мають різні наголоси, пор.:

дочки́ – до́чки, землі́ – зе́млі, кни́жки – книжки́, межі́ – ме́жі, сестри́ –

се́стри, сім’ї́ – сі́м’ї.

Давальний відмінок

2. У давальному відмінку однини іменники першої відміни мають закінчення

-і, після голосного, м’якого знака та апострофа – -ї: до́ньці, дочці́, кни́жці,

маши́ні, перемо́зі, фа́бриці; бу́рі, гри́вні, дуе́ньї, наді́ї, відмі́нниці, сім’ї́, статті́,

кру́чі, межі́, пло́щі, ти́ші.

Знахідний відмінок

3. У знахідному відмінку однини іменники першої відміни твердої та

мішаної груп мають закінчення -у, м’якої – -ю: до́ньку, дочку́, кни́жку,

маши́ну, перемо́гу, фа́брику; кру́чу, межу́, пло́щу, ти́шу; бу́рю, гри́вню,

82

 

 

дуе́нью, наді́ю, відмі́нницю, сім’ю́, статтю́.

Орудний відмінок

4. В орудному відмінку однини іменники першої відміни твердої групи

мають закінчення -ою, м’якої та мішаної груп – -ею, після голосного, м’якого

знака та апострофа – -єю: до́нькою, дочко́ю, кни́жкою, маши́ною, перемóгою,

фа́брикою; бýрею, гри́внею, дуе́ньєю, надíєю, відмі́нницею, сім’є́ю, статтéю;

крýчею, межéю, плóщею, ти́шею.

Місцевий відмінок

5. У місцевому відмінку однини іменники першої відміни мають

закінчення -і, після голосного, м’якого знака та апострофа – -ї: на до́ньці, на

дочці́, на кни́жці, на маши́ні, на фáбриці, у бýрі, у перемóзі, по доро́зі, по

сте́жці, по руці́; при до́ньці, при дочці́; на гри́вні, на дуе́ньї, у надíї, у сім’ї́, у

статтí́, при відмі́нниці, при сім’ї́; на крýчі, на межі́, на плóщі, у ти́ші, у

межі́, по кру́чі, по пло́щі.

Примітка. Перед закінченням -і в давальному та місцевому відмінках

приголосні г, к, х переходять відповідно в з, ц, с: ногá – нозí, рукá – руцí,

мýха – мýсі.

Кличний відмінок

6. У кличному відмінку однини іменники першої відміни мають

закінчення -о, -е, -є, -ю.

а) -о властиве іменникам твердої групи: до́нько, до́чко, дружи́но, Гáнно

Михáйлівно, кни́жко, перемóго, сéстро;

б) -е набувають іменники м’якої та мішаної груп, є – іменники м’якої

групи після голосного, м’якого знака та апострофа: вóле, відмі́ннице, гри́вне,

дýше, зéмле, Кáтре, крýче, магара́дже, ра́дже; а також І́лле; дуе́ньє, Марíє,

мрíє, Соломíє;

в) -ю мають деякі пестливі іменники м’якої групи: бабýсю, Гáлю, дóню,

Ле́сю, матýсю, тітýсю.

Примітка 1. У звертаннях, що складаються з двох особових імен –

імені та по батькові, обидва слова мають закінчення тільки кличного

83

 

 

відмінка: Оксáно Івáнівно, Марíє Васи́лівно.

Примітка 2. У звертаннях до жінок, що складаються із загальної назви та

прізвища, форму кличного відмінка має лише загальна назва, а прізвище –

форму, що збігається з називним відмінком: добро́дійко Гончару́к, па́ні

Шевче́нко.

Б. Множина

Називний відмінок

1. У називному відмінку множини іменники першої відміни твердої групи

мають закінчення -и, м’якої та мішаної груп – -і, після голосного, м’якого знака

та апострофа – -ї: книжки́, маши́ни, перемóги, фа́брики; бýрі, дуе́ньї, надíї,

відмі́нниці, статтí, сíм’ї; крýчі, мéжі, ми́ші, плóщі; також іменники чол. роду:

джу́ри, ра́джі, сýдді.

Родовий відмінок

2. У родовому відмінку множини іменники першої відміни мають

нульове закінчення або закінчення -ей, -ів:

а) нульове закінчення мають іменники твердої, м’якої та мішаної груп:

верст (від верста́ –давня одиниця вимірювання відстані), верств (від

верства́ – шар) і версто́в (від верствà – давня одиниця вимірювання

відстані), ви́гід (від ви́года) і вигі́д (від виго́да), губ (і губі́в), дорі́г, маши́н,

назв, свобо́д, фа́брик, шкіл; бур, доло́нь, леге́нь (і леге́нів), наді́й, робітни́ць;

круч, меж, площ;

б) невелика група іменників жін. роду має закінчення -ей: гусе́й (одн.

гу́ска), дуе́ней (одн. дуе́нья), ескадри́́лей (одн. ескадри́лья), куре́й (одн. ку́рка),

мише́й, свине́й, або нульову основу на -ей: сіме́й (від сі́м’ї), стате́й (від

статті́) та ін.;

в) закінчення -ів має невелика група іменників чол. роду: су́ддів,

старості́в (і ста́рост – з іншим значенням), окремі іменники жін. роду (див.

вище п. а), а також прізвища: Журбі́в, Чупри́нків і т. ін.; для окремих

іменників можливі варіанти із закінченням -ів і нульовим закінченням: мами́

– мамі́в і ма́ми – мам, баби́ – бабі́в і рідко баб; у прізвищах: Ма́йбородів і

Ма́йбород, Ста́ростів і Ста́рост.

Примітка 1. В іменників, що мають у називному відмінку однини

сполучення двох різних приголосних, у родовому відмінку множини між

такими приголосними з’являються о або е.

 

84

 

 

О виникає в тих іменників, які мають після приголосного основи

суфікс -к: до́чок (до́чки), книжо́к, (книжки́), ку́льок (ку́льки), мисо́к

(миски́) і т. ін., а також в іменників між двома приголосними: гра (мн.

і́гри), ку́хня, пове́рхня, со́сна́, су́кня, це́рква → і́гор, ку́хонь, пове́рхонь,

со́сон (і со́сен), су́конь, церко́в. У низці іменників з’являється

відповідно е (є): бо́єнь, во́єн (і війн), гри́вень, до́мен, копа́лень, ла́зень,

мі́тел, шабе́ль, але в іменників іншомовного походження здебільшого

наявне нульове закінчення: арф, догм, пальм, шайб.

Примітка 2. В іменників іншомовного походження з подвоєними

приголосними в родовому відмінку множини це подвоєння збережено: бонн

(від бо́нна), булл (від бу́лла), ванн (від ва́нна), вілл (від ві́лла), мадо́нн (від

мадо́нна), панн (від па́нна).

Давальний відмінок

3. У давальному відмінку множини іменники першої відміни мають

закінчення -ам, -ям:

а) закінчення -ам мають іменники твердої та мішаної груп: книжка́м,

маши́нам, фа́брикам; кру́чам, ме́жам, пло́щам.

б) закінчення -ям мають іменники м’якої групи: бу́рям, дуе́ньям,

гри́вням, ескадри́льям, наді́ям, відмі́нницям, сі́м’ям, стаття́м.

Знахідний відмінок

4. У знахідному відмінку множини іменники першої відміни мають

форму, однакову з формою називного або родового відмінка множини,

причому:

а) іменники – назви істот мають форму, однакову з формою родового

відмінка множини: ведме́ди́ць, вовчи́ць, листоно́ш, міхоно́ш, молоди́ць,

відмі́нниць, украї́нок; дуе́ней, свине́й.

Примітка. Іменники – назви окремих свійських тварин, комах мають

також менш поширену форму, однакову з формою називного відмінка: гна́ти

ове́ць (і ві́вці), па́сти корі́в (і коро́ви), годува́ти свине́й (і сви́ні), ловити мух (і

му́хи);

б) іменники – назви неістот уживаються у формі, однаковій із формою

називного відмінка: книжки́, маши́ни, фа́брики; ву́лиці, гри́вні, друка́рні,

ескадри́льї, мрі́ї, сі́м’ї, кру́чі, ме́жі, пло́щі.

Орудний відмінок

5. В орудному відмінку множини іменники першої відміни мають

закінчення -ами, -ями, -ми:

а) закінчення -ами мають іменники твердої та мішаної груп:

85

 

 

книжка́ми, маши́нами, фа́бриками, кру́чами, ме́жами, пло́щами;

б) закінчення -ями властиве іменникам м’якої групи: ву́лицями,

гри́внями, друка́рнями, дуе́ньями, ескадри́льями, мрі́ями, відмі́нницями,

сі́м’ями, стаття́ми;

в) варіантні закінчення -ми (поряд із формами на -ами, -ями) мають

лише поодинокі іменники: слізьми́ (і сльоза́ми), свиньми́ (і сви́нями).

Місцевий відмінок

6. У місцевому відмінку множини іменники першої відміни мають

закінчення -ах для твердої та мішаної груп і -ях – для м’якої групи: у

книжка́х, на маши́нах, на кру́чах, на ме́жах, на гри́внях, на дуе́ньях, на

ескадри́льях, у стаття́х, у сі́м’ях; по доро́гах, по рука́х, по стежка́х.

Кличний відмінок

7. У кличному відмінку множини іменники першої відміни мають

форму, однакову із називним: баби́, до́чки, жінки́, гри́вні, дуе́ньї, відмі́нниці.

ІІ відміна

А. Однина

Родовий відмінок

У родовому відмінку однини іменники другої відміни залежно від

їхнього значення мають закінчення -а, -я або -у, -ю.

1. Іменники середн. роду в родовому відмінку однини закінчуються

лише на -а (у твердій та мішаній групах), -я (у м’якій, зрідка – у мішаній

групі): мі́ста, села́, плеча́, прі́звища; умі́ння, знаря́ддя, мо́ря, обли́ччя,

узбі́ччя, по́ля.

2. Іменники чол. роду із закінченням -о в родовому відмінку однини

набувають закінчення лише -а (у твердій та мішаній групах), -я (у м’якій

групі): ба́тька, Дмитра́, Дороше́нка, Тесле́нка, Франка́, Шевче́нка; Анто́ся,

Бене́дя, Олексі́я.

2.1. Іменники чол. роду в родовому відмінку однини з основою на

приголосний набувають закінчення -а, -я або -у, -ю залежно від значення

істоти або значення неістоти, конкретного чи абстрактного значення та

інших чинників.

2.1.1. Закінчення -а (у твердій та мішаній групах), -я (у м’якій групі)

мають іменники чол. роду:

86

 

 

2.1.1.1. Назви істот у звичайній та зменшено-пестливій формі:

акаде́міка, во́їна, делега́та, свяще́ника, співака́, тесляра́, митця́, незнайо́мця,

промо́вця, татуся́, фено́мена (людина), учи́теля, у́чня, фахівця́; Богда́на,

Бори́са, Олекса́ндра, Тара́са; Андрі́я, Василя́, Віта́лія, Сергі́я, Ю́рія;

козаче́нька, хло́пчика; во́вчика, за́йчика, соко́лика; та персоніфіковані

предмети і явища: Ві́тра, Моро́за та ін.

2.1.1.2. Назви неістот у звичайній та зменшено-пестливій формі, що

позначають конкретні предмети, зокрема:

а) назви дерев: бе́реста, ду́ба, кле́на, я́вора, я́сеня; дубка́, яворо́нька,

ясено́чка;

б) назви технічних реалій, машин, двигунів та їхніх деталей: ваго́на,

електрока́ра, ескала́тора, комп’ю́тера, літака́, моніто́ра, мото́ра, по́тяга,

тра́ктора; автомобі́ля, ди́зеля, по́ршня; ваго́нчика, літачка́;

в) терміни іншомовного походження, які позначають предмети,

структурні елементи, геометричні фігури та їхні частини, математичні,

лінгвістичні поняття: а́тома, ве́ктора, елеме́нта, еліпсо́їда, інтегра́ла,

като́да, ква́рка, квадра́та, коефіціє́нта, ко́нуса, ко́синуса, цилі́ндра; а́фікса,

інтерфі́кса, локати́ва, пре́фікса, су́фікса та ін., але си́нтаксису,

фразеологі́зму (про інші категорії термінів див. п. 2);

г) українські за походженням безафіксні та суфіксальні іменникитерміни: відмі́нка, восьмику́тника, дода́тка, займе́нника, знаме́нника,

іме́нника, прикме́тника, прислі́вника, трику́тника, чисе́льника, числі́вника,

шкі́ва; про́меня, але ви́ду, ро́ду, скла́ду, спо́собу (див. п. 2.1.2.1(г));

ґ) назви одиниць вимірюваня довжини (дю́йма, ме́тра, кіломе́тра) або

маси (гра́ма, кілогра́ма, фу́нта, фу́нтика);

д) назви відрізків часу, днів тижня і місяців: дня, вівто́рка, понеді́лка;

листопа́да, мі́сяця, сі́чня, ти́жня; але ві́ку, листопа́ду (явище природи), ро́ку

(сукупність місяців, тижнів і днів), по́ясу (смуга фізичних об’єктів, частина

поверхні земної кулі) (див. 2.1.2(2)), а також числові назви: деся́тка,

мільйо́на, мілья́рда;

е) назви грошових знаків: гроша́, до́лара, карбо́ванця, санти́ма,

фра́нка, це́нта, черві́нця, черві́нчика;

є) назви органів і частин тіла: живота́, кишківника́, м’я́за, но́са, ро́та,

скеле́та, сугло́ба, хребта́, шлу́нка, па́льця; живо́тика, па́льчика, але

стравохо́ду та ін. (див. 2. 3);

ж) назви житлових приміщень, сільськогосподарських і технічних

будівель і їх частин, архітектурних деталей: бара́ка, ко́мина, одві́рка,

87

 

 

підда́шка, причі́лка, сво́лока, флі́геля, димаря́; вітряка́, ву́лика, голубника́;

акведу́ка, баге́та, е́ркера, карни́за, балко́на, па́ндуса, та́мбура; балко́нчика;

але підму́рку, поко́ю (див. 2.1.2(3));

з) назви предметів побуту: ножа́, ча́йника, черпака́; дива́на, ми́сника,

серва́нта; стільця́; сті́льчика;

і) назви одягу і взуття: дже́мпера, жупа́на́, кобеняка́, костю́ма,

ку́нту́ша, піджака́, плаща́, по́яса (елемент одягу), све́тра, ке́да, череви́ка,

чо́бота; костю́мчика, пла́щика; череви́чка;

ї) назви виробів із борошна: бато́на, бу́блика, калача́, рога́лика;

бу́бличка, кала́чика;

к) назви церковних реалій: амво́на, іконоста́са, ві́втаря́; іконоста́сика;

л) назви населених пунктів: Бату́рина, Ба́хмача, Бердя́нська,

Ви́шгорода, Га́лича, Га́дяча, Гда́нська, Го́меля, Жито́мира, Ло́ндона, Лу́цька,

Ми́ргорода, Пари́жа, Ха́ркова; Бо́бринця, Бори́споля, Ко́веля, Трускавця́,

Чорно́биля, Шанха́я, Я́мполя; а також назви річок, населених пунктів і різних

географічних назв із наголосом у родовому відмінку на кінцевому складі та із

суфіксами присвійності -ів- (-їв-), -ев- (-єв-), -ов-, -ин- (-ін-): Бика́, Дніпра́,

Дністра́, Збруча́, Псла, Те́терева; Вільхівця́, Дінця́, Інгульця́, Торця́, Хустця́;

Оле́ськова, Льво́ва, Ха́ркова, Ки́єва, Колгу́єва, Хо́дорова, Пиря́тина,

Свято́шина, Сня́тина; лише в окремих випадках з наголосом на корені

іменника: Бре́ча, Во́вка, До́вжика, Мало́го Куя́льника, Салги́ра, Сві́жа,

Смо́трича.

Примітка 1. Закінчення -у, -ю наявне у складених назвах населених

пунктів, другою частиною яких є іменник, що має звичайно в родовому

відмінку закінчення -у: Дави́дового Бро́ду, Зеле́ного Га́ю, Криво́го Ро́гу,

Часово́г